З понеділка наш Юра почав їсти, заповнивши тим самим досить куций вітчизняний інформаційний простір. Пояснив це він словами своєї дружини, яка заявила, що мета голодування досягнута — усі переконалися, що в країні не існує справжнього суду та прокуратури. Одразу видно, що дружина не голодувала. Бо реально голодуючі люди стають з кожним днем розумнішими. Знайти ж щось розумне у твердженнях колишньої пані міністерші непросто. Бо причинно-наслідкового зв’язку між голодуючим мужчиною і наявністю у країні справжніх суду та прокуратури знайти неможливо. А якби Юра оці три тижні не голодував, а навпаки, то ми б і не знали, які у нас суд та прокуратура? Приблизно так само можна стрибнути з мосту в Устю, щоб довести, що там брудна вода.
З понеділка наш Юра почав їсти, заповнивши тим самим досить куций вітчизняний інформаційний простір. Пояснив це він словами своєї дружини, яка заявила, що мета голодування досягнута — усі переконалися, що в країні не існує справжнього суду та прокуратури. Одразу видно, що дружина не голодувала. Бо реально голодуючі люди стають з кожним днем розумнішими. Знайти ж щось розумне у твердженнях колишньої пані міністерші непросто. Бо причинно-наслідкового зв’язку між голодуючим мужчиною і наявністю у країні справжніх суду та прокуратури знайти неможливо. А якби Юра оці три тижні не голодував, а навпаки, то ми б і не знали, які у нас суд та прокуратура? Приблизно так само можна стрибнути з мосту в Устю, щоб довести, що там брудна вода. А можна і не стрибати, коли розум є. Насправді Юрине голодування провалилося. Країна не злякалась його фізичних страждань і продовжувала жити звичним життям. Точно так само, як жила раніше і буде жити далі попри страшні умови у наших тюрмах та слідчих ізоляторах. Хіба не знав про це Юра, коли був міністром? Що заважало йому за всенародної підтримки зробити наші в’язниці такими, як, наприклад, у Португалії? Скажете, що у португальській тюрмі краще, ніж у нас на волі? Якщо так, то будь ласка — турпоїздка до Португалії, крадіжка гаманця, суд, тюрма. Не хочете? Тоді читайте далі. Насправді Юра довів своїм голодуванням, що ніякої «партії «народна самооборона», яку він очолює, у природі не існує. Якби та партія була у такому вигляді, як розповідав сам Юра, то вона влаштувала б на захист свого лідера щось на зразок Сирії чи Ємену з багатотисячними протестами обурених прихильників. Прихильників нема. І Юра сам перший про це добре знає. Ті, кому він платив зарплатню, зібрану, звичайно ж, із масових пожертв знемагаючих без «народної самооборони» громадян, спокійно ходять собі ситими і не вважають за обов’язок стукати лобом об стіни в’язниці, куди знову відвезли Юру. Звісно, людину шкода. Три тижні майже нічого не їсти — непросто. Але ж хто йому винен? Хто заважав сказати у 2005-му, що не піду, мовляв, у міністри внутрішніх справ, бо нічого у тих внутрішніх справах не тямлю і взагалі, окрім як розповідати анекдоти, нічого як слід у житті робити не вмію. Це було б чесно, і народ зрозумів би такого політика. Коли ж ті самі анекдоти почали лунати вже із міністерського крісла, замінивши собою обіцяні «бандитам-тюрми», було вже пізно. Так само пізно було Юрі лізти цілуватися до «донецьких». Хоча дивитися на це по телевізору все одно було бридко. Можете зауважити, що автору легко таке писати на волі, а не в камері. Згоден, бо знаю, як у тій камері погано. Більше того, певний, що у тій камері у будь-яку хвилину можу опинитися і я сам, і будь-хто з моїх читачів. І це не тепер почалося. Коли Юра у міністрах ходив, все було так само. Отоді йому слід було виборювати справжні суд та прокуратуру, а не прикривати ними свою нездатність виконати обіцяне перед виборами. Сьогодні не лише Юра, а ще тисячі й тисячі людей страждають по тюрмах за вигаданими, на їхню думку, звинуваченнями. Але до них не бігають журналісти. І Юра не побіжить, коли його таки випустять. І саме це є найстрашнішим, а не добровільні страждання вмілого оповідача анекдотів. Ми волаємо про допомогу і вимагаємо справедливості лише тоді, коли погано нам особисто або нашим близьким. Про те, яка у нас страшна медицина, ми дізнаємося лише тоді, коли самі потрапимо у лікарню. До цього нам видається, що все нормально. І так в усьому. І не змінити нам цього стану ані голодуваннями, ані навпаки. Не змінити доти, доки ми не змінимо цирк з оповідачами анекдотів на справжню боротьбу за свої законні права. Чи станеться це колись? Не знаю. Хочу просто побажати Юрі швидше відновити сили організму і вийти нарешті з тюрми. Після чого анекдоти розповідати лише у колі знайомих. Можна і в артисти податися, але там конкуренція ще більш жорстка, ніж у політиці. Тому шансів ні у політиці, ні в естраді в Юри немає. Але один шанс у нього таки є. Після усього пережитого стати нарешті нормальною людиною.
