Слідчий ізолятор — заклад для широкого загалу закритий і, очевидно, не надто цікавий. Але, як кажуть, від тюрми не зарікайся, тож люди тут бувають дуже різні. Під час візитів прокурорів, зобов'язаних перевіряти умови утримання ув'язнених та засуджених, скарг, зі слів тих же прокурорів, зазвичай немає. Тим часом декотрі активно пишуть листи в ту ж прокуратуру чи в правозахисні організації зі скаргами на вкрай погані умови утримання.
До редакції написав 30-річний рівнянин Дмитро Стратій, який зараз перебуває під вартою в Рівненському слідчому ізоляторі. Він пише, що до арешту мешкав у Рівному на вул.Вербовій. З липня 2008 року перебуває у Рівненському слідчому ізоляторі за підозрою у скоєнні вбивства. У 2012 році заразився туберкульозом обох легень. Оскільки були переламані ребра, в легенях ще й набирається вода. Чоловік скаржиться, що за останні 6 місяців набув й інших хвороб, але в ізоляторі він буцімто позбавлений меддопомоги, ліків та обстежень. Він запевняє, що заразився туберкульозом саме в ізоляторі, нарікає також на погане харчування. Коментар старшого інспектора зі зв'язків зі ЗМІ та громадськістю Державної пенітенціарної служби у Рівненській області Віти Чуб'юк: — Дмитро Стратій перебував під вартою в слідчому ізоляторі з 2008 по 2010 рік, тоді його випустили з-під варти у залі суду на підписку про невиїзд. А в 2012-му суд знову взяв його під варту, і Стратій знову потрапив у СІЗО. У вересні того ж року йому зробили рентгензнімок і виявили туберкульоз. Однак не можна стверджувати, що він заразився саме тут, в ізоляторі, оскільки до цього тривалий час перебував поза його стінами. А в медсанчастині СІЗО є свій лікар-фтизіатр та окремий блок для хворих на туберкульоз, де перебував Стратій. Його з вересня дотепер 12 разів возили на консультації, аналізи та обстеження в протитуберкульозний диспансер, у січні цього року він перебував там на стаціонарному лікуванні. Ми маємо власний, новий і діючий флюорограф, на якому усі без винятку затримані проходять обстеження один раз на рік; тим, у кого є підозра на туберкульоз, та хворим обстеження проводять частіше. Необхідними медикаментами СІЗО забезпечений, в останні роки постачання відчутно поліпшилося. Прокуратура регулярно перевіряє й тримає на контролі питання медичного забезпечення ув'язнених. Що стосується можливості листування ув'язнених, то вся вихідна кореспонденція у нас реєструється. Відтак можу сказати, що з лютого 2012 року до березня цього року Дмитро Стратій написав 40 листів, переважно в прокуратуру і суди. Листи доходять до адресатів, адже прокуратура з приводу скарги Стратія зверталася до нас, і ми готували відповідь. Тим часом Галина Хижняк, підсудна у справі про розкрадання 5,5 мільйона гривень зі сховищ Рівненського обласного управління Ощадбанку, яка більше року провела у Рівненському слідчому ізоляторі, на умови перебування чи погане ставлення не нарікає: — Одразу після затримання у листопаді 2011 року місяців зо два я жила в камері на вісім осіб. Жінок та неповнолітніх в СІЗО утримують в окремому відділенні. Тоді нас у ньому було до сотні, камери були переповнені. Однак не можу сказати, що до когось ставилися грубо чи по-хамськи, навпаки — адміністрація намагалася поліпшити умови і прислухалася до наших прохань. Не чула також про побиття чи жорстоке ставлення до ув'язнених. Наглядачами на "жіночій половині" працюють і чоловіки, й жінки, але жінок перевіряють, коли це потрібно, лише жінки. Ті, кому рідні могли носити кращі передачі, завжди ділилися з іншими. Мені, приміром, з дому принесли телевізор, і ми всі його дивилися. Я й косметичні засоби передавала тим, у кого — я знала — їх не було. Про санітарний стан не можу сказати нічого поганого — в камері ми прибирали самі за графіком, тож чистоту підтримували. І скатерки, принесені з дому, стелили, й серветки. При бажанні могли фарбувати й накручувати волосся, користуватися косметикою. До чого звикнути було найважче — до наполовину відгородженого унітаза просто в камері й до лазні один раз на тиждень. Гарячої води не було, але нагрівали її самі. На скарги на погане самопочуття медсанчастина теж завжди реагувала оперативно, а жінок, в яких були проблеми зі здоров'ям, одразу поміщали в менші камери, на чотири людини. Мене теж потім перевели в "четвірку". Коли ми просили виводити нас на прогулянки в інший дворик, більший, щоб можна було якісь фізичні справи виконати, на це теж завжди погоджувалися. Потім, коли набув чинності новий Кримінально-процесуальний кодекс, ув'язнених в СІЗО помітно зменшилося, когось відпустили, а когось за тих самих обставин, за яких раніше заарештували б, під варту й не брали. У камерах-"вісімках" з'явилися вільні місця, по 4-5 людей було. Загалом не можу сказати, що після виходу з ізолятора у мене погіршилося здоров'я через умови утримання. Погіршення пов'язані хіба з моїм психологічним станом, а фізично найбільше дався взнаки вкрай малорухомий спосіб життя в СІЗО. Напевне, не тільки мені. Я відвідувала в лікарні прооперовану Олену Мойсеєць, яка, як і я, є підсудною по тій самій кримінальній справі. З чим пов'язані її проблеми зі здоров'ям — я не знаю. Не можу собі уявити, щоб її били... До мене особисто на усіх стадіях досудового й судового розслідування ніякого фізичного тиску ніде не застосовували, ні в СБУ, ні в ізоляторі. Тим часом у Рівненському слідчому ізоляторі триває модернізація та усілякі вдосконалення для персоналу та ув'язнених. Як розповів начальник Рівненського СІЗО Юрій Ткачук, на КПП для пропуску людей встановлена й працює сучасна система контролю доступу з видачею електронних карток, як постійних, так і тимчасових для відвідувачів, що суттєво зменшує можливість використання цих карток сторонніми особами. У слідчому ізоляторі демонтовано усі спальні місця третього ярусу. Камери модернізують, встановлюють внутрішні грати, усі вони обладнані денним та нічним освітленням. Обладнано спеціальну камеру для тримання вагітних та жінок з дітьми віком до трьох років. Неповнолітніх тримають на окремому ізольованому посту. В установі передбачено дворики для прогулянок з лавками, перекладиною та брусами, є накриття від дощу та снігу.
