Упродовж минулого року в Інституті епізоотології Української академії аграрних наук було понад 20 перевірок. Ревізори різних контролюючих органів перевіряли, як розподілено 15 гектарів землі між працівниками цієї дослідної установи. Приводом для такої прискіпливої уваги «силовиків» стали численні скарги однієї з працівниць Інституту Наталії Євсович. Зі скаргою на своє керівництво вона звернулася і до редакції газети «РВ».
Упродовж минулого року в Інституті епізоотології Української академії аграрних наук було понад 20 перевірок. Ревізори різних контролюючих органів перевіряли, як розподілено 15 гектарів землі між працівниками цієї дослідної установи. Приводом для такої прискіпливої уваги «силовиків» стали численні скарги однієї з працівниць Інституту Наталії Євсович. Зі скаргою на своє керівництво вона звернулася і до редакції газети «РВ». Наталія Євсович стверджує, що адміністрація закладу привласнила земельні ділянки, роздавала їх своїм родичам та стороннім для Інституту людям. Натомість, за словами пані Євсович, частина працівників, які справді мали право на ці наділи, бо пропрацювали в інституті багато років, ділянки не отримали. Ще частину працівників, як стверджує скаржниця, просто ошукали. В тому числі і її. А саме — погрожуючи звільненням, примусили оформити договори купівлі-продажу цих ділянок на користь заступника директора Інституту.
Коментар Микола Мандигра, директор Інституту епізоотології УААН: — Я очолюю цю установу вже 20 років. Свого часу Інститут хотів побудувати на тій землі дослідницьку ферму. Втім, через брак фінансування ця ідея залишилася нездійсненною. Ми намагалися засіяти ту землю гречкою, але замість гарного врожаю отримали тільки збитки. Тоді і було вирішено роздати цю землю нашим працівникам. У 2000 році ми вивісили оголошення про те, що усі бажаючі нашої установи зможуть отримати земельну ділянку. Ми мали розділити 15 га землі у с.Городище. Оголошення висіло два роки і лише кілька чоловік виявили бажання отримати землю. Решті на той час вона була просто не потрібна. До речі, і пані Євсович тоді не писала такої заяви. Оскільки претендентів на землю було мало, прийняли рішення — частину землі, а це 10 гектарів, розділити між тими, хто написав заяви, а решту — віддати Городищенській сільській раді. Було з цього приводу відповідне рішення обласної та сільської рад. Землю отримали наші працівники, рідні та близькі тих, хто колись працював в Інституті або допомагав нам. По кожній кандидатурі приймалося рішення на зборах колективу установи, розширених засіданнях вченої ради, профспілкових зборах та засіданнях адміністрації і профкому інституту. Загалом, згідно із законодавством Інститут не займався відведенням землі. Ми лише як землекористувачі надавали погодження, а безпосередньо відведенням землі займалася Городищенська сільська рада. Проблема з пані Євсович виникла після того, як вона продала свою ділянку моєму заступнику. Є відповідні нотаріально завірені документи. Тоді вона почала говорити про якийсь тиск. Цією справою займається прокуратура і суд. Нехай вони і розбираються. До мене з цього приводу п. Євсович чомусь жодного разу не зверталася. Натомість почала писати скарги в різні інстанції. Упродовж минулого року у нас було 26 комісій різних перевіряючих та правоохоронних органів. Ревізори шикувалися в чергу, щоб взяти на перевірку документи. Однак ніяких порушень виявлено не було. Навіть прокуратура, яка перевіряла скаргу з приводу тиску на пані Євсович моїм заступником, підстав для порушення кримінальної справи не знайшла. Виходячи з цього, я роблю висновок, що пані Наталія так діє не лише у власних інтересах, а й в інтересах третіх осіб. А спрямовані ці дії на компрометацію адміністрації установи, її колективу та профкому. Але це тривати безкінечно не може. На даний час ми зібрали достатньо переконливих матеріалів та результатів перевірок — в усіх цих документах зазначено, що адміністрація Інституту діяла в межах закону. Ці документи ми передали в ряд адміністративних та правоохоронних органів.
