Скорботна дорога у вічність

2807 0

Ми у соцмережах:

Скорботна дорога у вічність

Кладовище — місце невеселе, щодня тут ховають покійників, дехто плаче, дехто сумно мовчить. Працівники спецкомбінату, які обслуговують місце поховання, давно звикли до цього, головне, щоб робота була і зарплату платили. Однак для людей, які проводжають в останню путь рідну чи близьку людину, кожна мить цієї дороги болюча, особливо коли вона розтягується... з технічних причин. — Четвертого червня я ховала свого батька Ростислава Гуса, — розповіла рівнянка Марія Чумак. — За ритуальні послуги сплатила спецкомбінату 302 гривні. У призначений час до нас, а ми живемо на вул.Вербовій, приїхав автобус, який мав везти труну з покійним. Транспорт обійшовся нам у 32 гривні. Але не встигли ми від’їхати, як цей автобус… заглох. Сіпаючись, з горем пополам, доїхали ми до Боярки і зупинились остаточно: закінчився бензин. Водій сказав, щоб ми дали п’ять літрів пального, бо інакше до кладовища не доїдемо.

— Четвертого червня я ховала свого батька Ростислава Гуса, — розповіла рівнянка Марія Чумак. — За ритуальні послуги сплатила спецкомбінату 302 гривні. У призначений час до нас, а ми живемо на вул.Вербовій, приїхав автобус, який мав везти труну з покійним. Транспорт обійшовся нам у 32 гривні. Але не встигли ми від’їхати, як цей автобус… заглох. Сіпаючись, з горем пополам, доїхали ми до Боярки і зупинились остаточно: закінчився бензин. Водій сказав, щоб ми дали п’ять літрів пального, бо інакше до кладовища не доїдемо. Але й після цього без проблем добратися до місця останнього спочинку не вдалося — процесія раптово «вперлася» у ремонт вулиці Степана Бандери і змушена була повернути в об’їзд, на Драгоманова. Ця вулиця недаремно вважається пішохідною, вона така вузенька, що розминутися вдається хіба що легковикам, та й то, якщо у когось зупиниться машина, іншим водіям стояти за нею доведеться довго. Що вже казати про похоронну процесію. Людям, замість того, щоб скорботно сидіти в автобусі, довелося штовхати злощасний ПАЗик з труною. Втім, доїхавши до вул.16 Липня, він знову зупинився. — На кладовище з Вербової ми діставалися майже дві години, — каже п.Марія, — хоча жалобній процесії, яка завжди пересувається повільно, на нашу відстань достатньо було й 40 хвилин. Влетіло у копійку винайняти транспорт для перевезення людей, година прокату кожної одиниці коштує 25 гривень, а я замовляла автобус і дві машини. Особа, яка мала супроводжувати нас з дому до кладовища, а ця послуга, до речі, теж платна, чомусь зустріла нас уже там, на кладовищі. Коли ми зняли з труни кришку для прощання з батьком, виявилося, що тіло в дорозі у таку спекотну погоду остаточно розтрясли — ніс провалився, на нас моторошно дивилися його відкриті мертві очі. Побачивши це, тамтешня працівниця поправила усе, як має бути, і звеліла негайно закривати труну і прощатися так. Ростислава Гуса таки поховали. Гроші за 5 літрів бензину, який у дорозі купували родичі, їм повернули. Але похорон батька, більше схожий на глум, ніж на скорботну останню дорогу, п.Марія пам’ятатиме довго. Усі ці дорожні «проколи» можна було б жартома списати на смішки хіба що на весіллі, та ще напідпитку. Але на похороні... Було б смішно, якби не було так сумно. Давайте подумаємо про вічне. Наприклад, про безлад, який існуватиме завжди. Навіть після нашої смерті. Мається на увазі не безлад у значенні «хаос», про сенс якого сперечаються метафізики протягом тисячоліть. Мається на увазі безлад, який чудово ілюструє перевернутий на вулиці смітник, баюра на дорозі, врешті-решт, «ненав’язливий» сервіс спецкомбінатівців. Тобто безлад у розумінні (водіям це ближче) спеціальної шухлядки, «бардачка» для документів у салоні автомобіля. Така «шухлядка» тісно супроводжує нас протягом усього життя і не може вирватися з її обіймів наше тіло вже і після смерті. Провалений ніс покійника та відкриті невидючі очі — ось портрет нашої «шухлядки», намалювати який навіть найбуйніша уява художника може хіба що під дією півлітри популярного «знеболюючого». Та тільки після такого видіння люди зазвичай кидають пити. Спецкомбінатівці ж свою суспільно важливу роботу не кидають, а продовжують обслуговувати і втішати родичів покійних. Бо комусь же треба думати про вічне.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також