Борис Коваль народився у селі Дядьковичі 11 серпня 1975 року. Закінчив Дядьковицьку середню школу, а за тим здобув фах механіка у Національному університеті водного господарства та природокористування.
– Відразу після інституту, Борис пішов працювати у Рівненське шляхово-експлуатаційне управління автомобільних доріг. Відтоді місце роботи не міняв. Він пройшов шлях із самого низу до головного інженера. Аж поки у квітні 2023 року його не мобілізували, – розповідає дружина Героя Ірина.
Борис дбав про стареньку маму. Разом з Іриною виростили двох доньок, яким зараз 27 та 17 років. Тішилися першою трирічною онучечкою.
– Гарний професіонал своєї справи. Він багато часу приділяв роботі, його поважали та прислухалися. А вдома Борис був добрим чоловіком, хорошим батьком, дідусем та сином, люблячим сім’янином. Взагалі був дуже доброю людиною, – розповідає дружина.
Після мобілізації Борис проходив навчання на полігоні, адже доти жодного військового досвіду не мав. А за тим був направлений на службу на Донеччину.
– Дробишеве, Добропілля, Бахмут, Часів яр… Борис служив у всіх цих гарячих точках. Перебував на Донеччині весь цей час… Про службу практично нічого не розповідав, але і не потрібно було. Адже і так було зрозуміло, що їм там нелегко, а особливо останній місяць… Вже казав, що погані думки приходили, але він тримався, – продовжує дружина.
30 грудня солдат Борис Коваль загинув під час ворожого мінометного обстрілу на Донеччині…
Прощання із 48-річним Героєм відбудеться завтра, 2 січня, о 10:00 на майдані Незалежності. Поховають його на кладовищі у рідних Дядьковичах…
Дмитро Єфіменко народився у місті Пологи на Запоріжжі. Закінчив місцеву школу, а за тим – Бердянський державний педагогічний університет. Працював вчителем математики та інформатики у рідному місті.
Раптово та болісно увірвався у його життя 2014 рік…
– Дмитро завжди відстоював справедливість, тому у 2014-му пішов добровольцем, аби захищати рідних людей, місто, країну під час проведення антитерористичної операції. Відслужив рік. Нагороджений відзнакою Президента України “За участь в антитерористичній операції”, відзнакою “За оборону Маріуполя”, – розповідає дружина Героя Оксана.
Після повернення Дмитро налагоджував мирне життя, повернувся на роботу вчителя математики та фізики, разом із дружиною ростили двох донечок.
– Він був надзвичайно добрим, люблячим татом, чоловіком, братом, сином… Він оберігав нас від усього, поряд з ним ми відчували себе насправді наче за кам’яною стіною, – продовжує Оксана.
Та вже 24 лютого усе змінилося… Дмитро зібрав речі та знову став на захист Батьківщини.
– І після початку війни, і раніше Дмитро говорив про росіян прямо: “Якщо не ми підемо проти, то вони прийдуть сюди. А цього не можна допускати,” – каже жінка.
Його ж рідне місто та сім’я опинилися у небезпеці.
– Упродовж місяця ми жили в окупації. Дмитро постійно повторював, щоб ми виїжджали, щоб не лишалися там… На початку квітня ми з донечками приїхали у Рівне, адже тут є рідня, я сама з Рівненщини, – розповідає дружина Героя.
Після переїзду кожен з подружжя тримав свій фронт – Дмитро воював на Донеччині, а Оксана з перших днів і досі волонтерить в обласному штабі в Рівному.
Та окрім рідного дому, ворог забрав у сім’ї значно більше. 38-річний Дмитро Єфіменко загинув 13 січня 2023 року у Бахмутському районі Донеччини…
22 січня з Дмитром Єфіменком попрощалися й поховали у Рівному. Далі ж сталося непередбачуване: згодом дружині повідомили, що можливо, замість Дмитра поховали його побратима. Довгі місяці очікування результатів ДНК експертизи – й інформація підтвердилася.
Тож завтра, 2 січня, о 10.00 на майдані Незалежності Рівне схилить голови у пошані до тіла Дмитра Єфіменка, аби наш Герой нарешті знайшов спокій на Алеї Героїв кладовища “Нове”…
