Смертельний чад

1248 0

Страшна трагедія сколихнула тихе Зарічне: новорічної ночі 13-річний Руслан та 7-річний Андрій Григор’єви отримали тяжке отруєння. Для старшого з хлопців воно виявилося смертельним, життя молодшого вдалось врятувати, хоча й не відразу — лише на третій день він опритомнів. Андрійко досі не знає, що його брат помер. Хоча лише стіна й кілька метрів коридору відділяють нині палату, де лікується хлопчина, від моргу, куди вранці 2 січня привезли вже мертвого Руслана. Лікарі кажуть, що життя Андрія нині вже поза небезпекою. Та це справді так лише формально. Загалом усе набагато складніше.

До притулку відправила міліція

Сім’ю Григор’євих влада називає «неблагополучною». І мати, і батько були судимі, діти при живих батьках пройшли через дитбудинки та інтернати.

— Діти були вилучені із сім’ї через те, що матері не було вдома — поїхала на заробітки в Білорусь, залишивши дітей на старшого сина Василя, який теж був неповнолітнім. А батько в той час перебував у місцях позбавлення волі, — розповідає Валентина Конопліцька, начальник служби у справах неповнолітніх Зарічненської райдержадміністрації. — Руслана ми спочатку не знайшли, тож його привезли до Рівного пізніше, через кримінальну міліцію у справах неповнолітніх. Він уже був шкільного віку, тож його відразу направили до школи-інтернату. Двох дітей привезли в притулок, одну дівчинку — в Будинок дитини. Потім їх поступово розподіляли по відповідних закладах — кого в дитбудинок, кого в інтернат. Направлення до інтернатів дає управління освіти, вирішується це поетапно, залежно від досягнення дитиною шкільного віку. Можливо, через це так і вийшло, що двоє братів опинились в інтернатах у різних кінцях області: старший, Руслан, у Мізочі, а менший, Андрій, — у Рафалівці.

Вдома не було що їсти

Заступник директора Рафалівської школи-інтернату Надія Шумра пригадує:
 
— Андрія Григор’єва привезли до нас у перший клас 1 вересня цього навчального року з обласного притулку для неповнолітніх. Він вирізняється спокійним, дещо замкнутим характером. Як свідчить акт обстеження матеріально-побутових умов, у яких жив Андрій, житло Григор’євих не відрізнялось охайністю, дітям часом не було що їсти. Під час перебування хлопчика в інтернаті мати його долею не цікавилась. Ось, наприклад, на період канікул ми дітей зазвичай відправляємо додому. Андрію ж цієї осені довелось провести три дні в нашому гуртожитку (оскільки в рівенському притулку для неповнолітніх, куди ми відвозимо на канікули тих, по кого не приїхали, був карантин). Аж тоді за ним нарешті з’явилась мати. Так само вона «поспішила» до сина і взимку: 28 грудня ми відправили хлопчика в притулок і лише 31-го вона його звідти забрала.

Вигадав історію про батьків у Італії

Любов Грицюк, заступник директора Мізоцької школи-інтернату, доповнює: — Руслан потрапив до нас торік навесні. Його без будь-яких документів привезли з притулку для неповнолітніх. Хлопчик вигадав історію про те, що його батьки поїхали на заробітки до Італії, й ми довго не знали, що ж з ними насправді. Потім уже від його хресної із Зарічного ми дізналися, що він з неблагополучної сім’ї, батько його сидів у тюрмі, а мати пропадала невідомо де. Руслан був улюбленцем усієї школи, гарно співав і зовні був дуже гарний. Навіть не знаю, як сказати про його смерть дітям, коли прийдуть з канікул. З приводу ж батьків, то вважаю, що таких потрібно позбавляти батьківських прав. Адже якби це було зроблено, то ми б хлопчика не віддали і трагедії не сталося б.

За словами начальника служби у справах неповнолітніх Зарічненської райдержадміністрації Валентини Конопліцької, ця служба зверталась до прокуратури з поданням про позбавлення Людмили Григор’євої, матері хлопчаків, батьківських прав. Але такого рішення прийнято не було. «А щодо батька ми такого подання не робили, бо він на той час перебував у місцях позбавлення волі», — пояснює п.Конопліцька і додає: отож мати мала законне право забирати дітей з інтернату додому, а як вони там жили — щохвилини ж не проконтролюєш...

Обличчям до стіни

— Я приїхала до Зарічного з дітьми 31 грудня по обіді, — пригадує мати хлопців Людмила Григор’єва. — Увечері вони ходили до моєї сестри. А справляти Новий рік залишились удома. Я ж пішла святкувати до знайомого. Чоловік залишився з дітьми. Грали в карти, потім лягли спати. Зранку я прийшла — чую, Андрійко щось трохи стогне. Заспокоїла його — й пішла спати в зал. Увечері подивилася, що діти сплять, і лягла спати далі. Бачила, що Руслан лежить лицем до стіни, думала, що це він спить у такій позі — він же вдень вставав, виходив на вулицю в туалет, так що ніякої підозри в мене не виникло, чого це він спить так довго. Правда, жалівся Руслан, пригадую, що голова в нього болить. Але казав, що таблетки пити не буде, сама перестане. Ляже, мовляв, полежить — і перестане. Уранці другого числа о дев’ятій задзвонив будильник — треба було вже збиратись на роботу. Працюю я санітаркою в лікарні. Думаю: ну ще трохи полежу. Пройшло хвилин десять — як чую раптом, що Василь, старший, кричить мені, стоячи біля умивальника: «Встав ай, піднімайся бігом!..» Я не зрозуміла ще, що сталося, а він знову кричить: «Я тобі сказав, піднімайся, біжи «швидку» викликай!..» Я — в кімнату до дітей. А він став і не пускає. Я до них рвусь, а він: «Не пущу і все». Тоді, кажу, хоч пальто мені дай, я вдягнусь і піду до міліції. Дав пальто, і я пішла. Хвилин через двадцять повернулась із працівником міліції — Андрійка вже забрали. Чоловік каже: «Щось Руслан довго спить, він зазвичай рано встає». Я до нього — а він уже неживий. Як були ручки складені й колінка підвернуті — в такій позі й лежить. Синій, холодний.

Їли кашу, грали в карти

Руслана відвезли відразу до моргу — рятувати його життя було вже надто пізно. Андрійко ж потрапив до реанімаційного відділення центральної районної лікарні. Головний лікар району Михайло Машталяр каже, що попередній діагноз звучав як «отруєння невідомою речовиною». Пізніше судмедексперти встановили: мала місце тяжка форма отруєння чадним газом. «Або, — додають у прокуратурі Зарічненського району, — хімічною речовиною, яка має схожу дію». Остаточний висновок, за словами прокурора Зарічненського району Юрія Онисковця, буде зроблений після хімічного дослідження крові та внутрішніх органів померлого хлопця, яке саме зараз і проводиться.

— Андрійко, як уже зміг говорити, то все казав, що вони з батьком лише кашу їли та чай пили, — каже Людмила Григор’єва. — Бо ж лікарі питали, чи не давали їм пити чогось чи курити… Ми з сестрою питали, чи тато топив грубу. Спочатку казав, що ні, потім казав, що топив. Стала допитувати чоловіка — ні, каже, не топив. Але мішок з вугіллям лежав біля груби. Більше, як на мене, ні з якої причини не могло такого статись… Власне, такої ж думки дотримуються й лікарі. Хоча прокурор району Юрій Онисковець, наприклад, чомусь сумнівається в попередніх висновках судмедексперта. Але каже, що чекатиме остаточних висновків дослідження, поки ж їх немає — від власних коментарів утримається.

Найбільше щастя — казочка на ніч

А ось для завідувачки інфекційного відділення Зарічненської центральної районної лікарні Раїси Рущак цілком зрозуміло, що мало місце саме отруєння чадним газом. Про свого нинішнього підопічного Андрійка Григор’єва пані Раїса розповідає:

— Спочатку хлопець поступив до відділення анастезіології та інтенсивної терапії. Він був у стані токсичної коми. Пульс майже не прослуховувався. Десь на третій день хлопчику стало краще, він опритомнів, почав говорити. Піднялась температура — і з’явилась вітрянка, по всьому тілу — вузликові й міхурцеві висипання. Припускаю, що ще в інтернаті в Рафалівці в нього вже був інкубаційний період вітрянки, проте точно це встановити важко: ми питали Андрійка, чи хворіли на вітрянку інші дітки в інтернаті, але він не знає. Зараз свіжих висипань у нього вже немає, через кілька днів можна буде й виписувати. Апетит у хлопчика прекрасний — по три миски з’їдає! Ось тільки замкнутий він, неговіркий, важко йде на контакт…

Із палати через стіну доноситься плач Андрійка. Молоденькі медсестри йдуть до нього, щоб заспокоїти. Та проходить п’ять, десять хвилин — а хлопчик усе плаче та й плаче.

— Він такий вразливий, — із материнським співчуттям розмірковує уголос Раїса Рущак. А за мить додає: — Дуже приємно бачити, як зараз пробуджується в дитини інтерес до життя — береться малювати, книжечки дивиться. А найбільше любить Андрійко слухати, коли йому казочки на ніч читають…

«А це ж так зрозуміло», — спалахує блискавкою думка. Адже саме простого людського щастя — жити в повноцінній сім’ї — цій дитині й бракує понад усе в світі.

…Хто скаже: що чекає його завтра?


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Коментарі (всі коментарі проходять модерацію)

Залиште вiдповiдь

Читайте також