Сміття в головах

Чергова пропозиція написати в газеті про запльовані, брудні й темні вулиці Рівного викликає у журналістів нашої газети природний спротив: скільки можна! Хоч пиши, хоч не пиши — нічого не зміниться. Місто продовжуватиме впевнено повертатися до витоків, до історичних джерел, до тих часів, коли вулиці й провулки були близькими до природи, нагадуючи чи то лісові просіки, чи то стічні канави. Ще трохи — і навіть під вікнами квартири міського голови двірники вже не махатимуть зранку мітлами, показуючи, що вони є. Щоб знайти джерело занепаду благоустрою Рівного, потрібна була ідея, яку і подали нам депутати міської ради. Підозра почала закрадатися ще тоді, коли міськрада, порушуючи Конституцію, нарікла себе «Рівнерадою». Наступним кроком було бажання депутатів поприсвоювати собі звання «почесних громадян». Це вже був симптом. Далі, як свідчить медична література, мали бути нові ініціативи, спрямовані на вшанування і перейменування всього, що знаходиться у сфері досяжності хворого. Так і сталося. З депутатським корпусом стався рецидив патології 1990 року, коли кілька десятків вулиць Рівного втратили свої цілком невинні назви і за волею тодішнього міського голови одержали чудернацькі найменування. Так, наприклад, вулиця Гвардійська стала вулицею Драй-Хмари. Нехай у мене назавжди заберуть свідоцтво про закінчення восьми класів, але зізнаюся, що не знаю, хто це така, такий чи таке. Навряд чи на це запитання про Драй-Хмару відповість без підготовки і сам міський голова разом із більшістю депутатів, службовців апарату, охоронців і двірників.

Підозра почала закрадатися ще тоді, коли міськрада, порушуючи Конституцію, нарікла себе «Рівнерадою». Наступним кроком було бажання депутатів поприсвоювати собі звання «почесних громадян». Це вже був симптом. Далі, як свідчить медична література, мали бути нові ініціативи, спрямовані на вшанування і перейменування всього, що знаходиться у сфері досяжності хворого. Так і сталося. З депутатським корпусом стався рецидив патології 1990 року, коли кілька десятків вулиць Рівного втратили свої цілком невинні назви і за волею тодішнього міського голови одержали чудернацькі найменування. Так, наприклад, вулиця Гвардійська стала вулицею Драй-Хмари. Нехай у мене назавжди заберуть свідоцтво про закінчення восьми класів, але зізнаюся, що не знаю, хто це така, такий чи таке. Навряд чи на це запитання про Драй-Хмару відповість без підготовки і сам міський голова разом із більшістю депутатів, службовців апарату, охоронців і двірників. Згаданий «синдром Драй-Хмари» знову проявився цього року в міських депутатів. Коли у березні посеред проспекту Миру утворилося провалля глибиною щонайменше п’ять метрів, навколишні мешканці сумно жартували: певно, Чайка метро копає. Жарти жартами, а колись впорядкованим проспектом автомобілі тепер їдуть, як військовим полігоном, обережно обминаючи перешкоди. Що має зробити влада? Відремонтувати проспект так, аби рівний і чистий асфальт викликав у водіїв бажання розігнатися до ста двадцяти? Навіщо нам таке? У відповідь на численні скарги жителів проспекту Миру на благоустрій депутати пропонують проспект Миру... перейменувати. І це не першоквітневий жарт. Збудована тридцять років тому центральна магістраль має тепер називатися іменем Бульби-Боровця, одного з командирів одної з УПА часів другої світової війни. Гадаю, що газетні шпальти — не те місце, де слід обговорювати історичні постаті й давати оцінку тому ж самому Бульбі-Боровцю. Наша справа інформувати читачів. Так ось інформуємо. Вулиці Рівного, названі свого часу іменами Петлюри, Бандери, Коновальця, Мельника та їхніх соратників по боротьбі, не стали після цього ні чистішими, ні впорядкованішими. Навпаки: після перейменування названі міські магістралі все більше нагадують партизанські стежини. І не нові імена в цьому винуваті, а зростаючий потік автотранспорту, який руйнує дорожнє покриття, плюс несумлінні двірники, які періодично перемітають пилюку з місця на місце, взимку чекаючи допомоги від сонечка, а влітку від дощу і вітру. Точно такий же вигляд мають і ті вулиці, які ще не перейменовані нашими депутатами. Таким чином, я роблю відкриття і стверджую, що перейменування вулиць не впливає на їхнє руйнування при нинішній міській владі. Охоче дарую це відкриття панові Чайці й національно свідомому депутатському корпусу, повертаючи назад своє свідоцтво за восьмий клас. Думаю, що таке відкриття компенсує моє ганебне незнання Драй-Хмари. Щодо мешканців проспекту Миру, які пишуть колективні листи і протестують, бажаючи залишити стару назву, то їм не варто занадто метушитися. Не хвилюйтеся, шановні, тіштеся з того, що ви здорові, що вас не мучить сверблячка щось перейменувати. Встановлюйте лічильники на воду і тепло, зміцнюйте двері під’їздів, дверні та віконні рами і не відволікайтесь на дурниці. Для цього у нас є депутати і міський голова. Поки їхні голови засмічують проекти неврівноважених рішень, очікувати чистоти і порядку на вулицях і проспектах не доводиться. Не чули? Один двірник із Соборної у відповідь на скарги жильців перейменував свою мітлу, присвоївши їй ім’я колишнього азотівського дружинника. Мітла в музеї, двірник відпочиває, сміття лежить. І не тільки на вулицях міста, а й у головах його керівників.