Іван Довбенко народився 27 лютого 1973 року в місті Рівному. Здобув освіту механіка в Квасилівському професійному училищі. Після закінчення, пішов працювати на Рівненську фабрику нетканих матеріалів, а також продовжив навчатися у Рівненському економіко-технологічному коледжі НУВГП.
Іван не служив у війську, однак отримавши повістку у квітні 2023 року, без вагань вступив до лав ЗСУ.
– У мене є дві донечки, яким я дав життя, і їх потрібно захищати, – говорив Іван. Саме думки про дівчаток надавали сил до боротьби.
– Він неймовірно любив донечок, 17-річну Дарину та 11-річну Вікторію. Іван не мав батьків, ані рідних братів і сестер, тому мої рідні стали його родиною. Він вважав моїх батьків мамою і татом, а вони прийняли його як рідного сина, – розповідає дружина героя Галина.
Військові будні давалися Іванові нелегко, проте він не падав духом. Говорив рідним, що Україна була і буде незалежною, а ми завжди будемо на своїй землі. Тож попри труднощі був готовий виконувати свій обов’язок.
– А ще говорив, дуже боляче дивитися, що на захист країни стають хлопці віку наших дітей. Розповідав, що якось повертаючись із завдання, йому на зміну привезли двох молодих розгублених хлопців. Ваня – залишився поряд, не зміг залишити їх, – пригадує Галина.
Добрий, відкритий, щирий, веселий Іван мав насправді золоті руки. Його умінням відремонтувати захоплювалися і домашні, і сусіди, і усі знайомі. У Івана було багато життєвих планів: повезти сім’ю у Карпати, зробити ремонт у квартирі, купити нове авто та багато іншого… Він дуже любив життя і передавав цю любов іншим.
Кожне наступне завдання давалося Івану нелегко, та все ж він знав, що його чекають вдома, за нього моляться і це давало сил та наснаги. Він вірив у те, що повернеться живим.
На жаль, 50-річний солдат Іван Довбенко загинув 11 жовтня унаслідок мінометного обстрілу, виконуючи бойове завдання, поблизу села Роботине Запорізької області.
