Отримав поранення депутат Рівненської районної ради Павло Дутко. Його підрозділ допомагав тримати оборону Часового Яру. Місто уже багато тижнів невпинно штурмують росіяни, не шкодуючи ні людей, ні техніки. У Павла посічені уламками снаряда ноги та руки, а ще — проблеми зі слухом. Зараз він на лікуванні в госпіталі у Кривому Розі. Нам вдалося зв’язатися з Павлом Дутком, щоб з перших вуст дізнатися про оборону міста на Донеччині, яке російський диктатор Володимир Путін наказував узяти до 9 травня.
Мав «бронь», але пішов до військкомату
— У січні 2022 року зрозумів, що буде війна. Тоді й почав робити спроби, щоб потрапити у територіальну оборону — тоді був набір у резерв. Однак як тільки я почав проходити медогляд, то уже розпочалася війна. Коли розпочалися активні бойові дії, мене прийняли на службу в один зі взводів. Я маю довідку про непридатність до військової служби. Мав законні підстави отримати «бронь» від мобілізації. Але залишитися вдома мені не дозволило сумління. Більше того, я не служив у армії. У мене навіть не було поняття як потрібно поводитися зі зброєю. Через це брали мене не дуже охоче. Пам’ятаю, як я стояв у військкоматі й просив комісарів закрити очі на мою «бронь» та інші речі.
— І тебе одразу відправили на фронт?
— Ні, ніхто непідготовлених людей на фронт не відправляє. Я проходив спеціалізовану підготовку та курс молодого бійця. Там мене вчили стріляти, як поводитися в окопі, коли його штурмує ворог, та як здійснюється штурм ворожих позицій. Після підготовки мене відправили на північ Рівненщини. Адже була загроза з боку Білорусі.
— Наскільки можливість вторгнення ворога з Білорусі була реальною? Зараз доводиться чути, що це було лише нагнітання та ніщо Рівненщині не загрожувало.
— Загроза вторгнення з боку Білорусі була цілком реальна. Ймовірність цього була дуже висока. Я перебував в одному з прикордонних сіл колишнього Зарічненського району. До кордону з Білоруссю було приблизно 100 метрів. Ми у бінокль бачили нашого ворога. Тоді Росія та Білорусь концентрували свої війська біля кордону. Я можу стверджувати, що вони готувалися до вторгнення. Однак нашу область вберіг Бог та українська армія, яка змогла відкинути ворога від Києва. Тоді якусь частину з цих військ Росія відправила на Київщину на підмогу. Завдяки цьому Рівненщина уникла вторгнення. Але територіальна оборона на Поліссі без діла не сиділа. Кордон постійно охоронявся. Особисто мені не попадалися диверсійно-розвідувальні групи. Але такі випадки бували, коли диверсантів ловили на інших ділянках кордону з Білоруссю. Разом із тим, весь цей час територіальна оборона тренувалася та відточувала свої навички.
Депутати теж воюють
— Існує думка, що депутати не воюють. Ти своїм прикладом це спростовуєш…
— Депутати ще й як воюють. У Рівненській районній раді п’ять депутатів безпосередньо беруть участь в бойових діях у лавах ЗСУ. Де я не перебував, то там зустрічав депутатів різних рівнів. Я маю звання старшого солдата. Тобто перебуваю в окопі з іншими хлопцями та виконую усі накази командира разом з ними.
— Коли вас перебазували з Полісся на Донеччину?
— Оскільки на фронті склалася складна ситуація, то нас перебазували на Донеччину в район Часового Яру. Трапилося це на початку року. Першого січня я попрощався з матір’ю, дружиною та сином, а наступного дня виїхав на Донбас. Тоді й у нашої роти почалися перші втрати. Адже у лютому загинув командир нашого відділення Валентин Данчук, який теж із селища Квасилів, що біля Рівного, як і я.
— Наскільки складна ситуація у Часовому Яру?
— Як на початку року, так і зараз ситуація на Донеччині складна. У росіян велика перевага в артилерійських снарядах. На один наш постріл вони відповідають десятьма своїми. Схоже відношення й у живій силі. Росія абсолютно не шкодує своїх солдат. Вони проводять штурм великими силами та не рахуються з втратами. На початку року російська армія переважала українську за усіма параметрама. Навіть дронів у росіян було набагато більше, ніж у ЗСУ. Літали цілі рої. На тих позиціях, де був я, найбільшої шкоди завдавали російські дрони. Пригадую ситуацію, коли росіяни одним дроном пробили дірку в бліндажі, де сиділи наші побратими. Через цю дірку ворог закинув дві капсули з отруйним газом. Все це відбувалося на моїх очах, бо позиції були за 50 метрів одна від іншої. Одна пара російських дронів закинула отруйний газ, а інша чатувала у повітрі. Вони чекали, поки наші повискакують з укриття, щоб їх добити. Тоді розвідник з нашого бліндажа узяв протигаз і побіг рятувати хлопців, ризикуючи своїм життям. Зумів під обстрілами закинути протигаз до бліндажа наших побратимів. Це врятувало їм життя. Усі хлопці залишилися живі. Скажу, що це були доволі молоді люди, в яких ще все життя попереду.
У найближчі місяці вирішиться доля країни
— Потрібна мобілізація. Українській армії не вистачає солдатів. Росія набрала на службу людей та намагається прорвати фронт. Якщо їм це вдасться, то для всієї країни наслідки будуть катастрофічними. Також левова частка нашої армії — це чоловіки за 40+. Армія потребує молодших хлопців, які фізично витриваліші за старших. Вони надзвичайно посилять спроможність нашого війська. Потрібно розуміти, що у найближчі місяці вирішиться доля нашої країни. Бо уже видно, що Росія зробила ставку на оцей літній наступ. Вони покладають на нього великі надії. Також не потрібно недооцінювати ворога. На початку війни з росіян робили дурнів. Але це неправда. Адже у них є достатньо фахових офіцерів та солдатів, які дуже добре вміють воювати.
— Що б ти сказав чоловікам, які не хочуть йти воювати
— Боятися — це абсолютно природно. Усім страшно. Але справжній чоловік має боротися зі страхом. Зі свого досвіду знаю, що якесь відчуття страху є лише перших два тижні. Після цього воно минає. Далі ти його не відчуваєш, а просто виконуєш бойовий наказ. Можу судити по собі. Коли я вперше отримав у руки автомат, то не знав як з ним поводитися. Ті, хто говорить, що вони не створені для війни, то це лише відмовки. Будь-яка людина за бажання може навчитися військової справи. Особисто я знаю чоловіків, які говорять, що вони теж би пішли воювати. Але зроблять це лише після того, як їх покличе військкомат. Зараз вони усі сидять вдома. Така позиція неправильна. Бо якщо росіянам вдасться прорватися, то додому до цих чоловіків уже прийдуть не представники українського військкомату, а російська армія. І ворог зробить усе, щоб у них не було дому.
Спілкувався
Богдан СЛОНЕЦЬ.
