Довоєнне Рівне важко реконструювати в уяві. Не тільки тому, що воно було значно меншим від нинішнього за розмірами, а й тому, що значну кількість його населення становили євреї.
Таке національне розмаїття товариств зникло після включення Рівного до складу СРСР. Встановлення тоталітарного режиму призвело до закриття національних спілок. Місто опинилося у жорнах репресій супроти того, хто раніше виявляв громадську активність. Нерідко жертвами сталінізму ставали й ті, кого сьогодні зазвичай називають «пересічними мешканцями». Напад Німеччини на СРСР відкрив нову сторінку в літописі України. Вже 25 червня 1941 р. радянські війська залишили Луцьк, 28 червня — Рівне. Тут, як і в інших окупованих містах, євреїв змушено носити на одязі розпізнавальний знак — нашивку у вигляді жовтої шестикутної зірки, а згодом — зірку Давида. Їхній життєвий простір обмежено численними дискримінаційними розпорядженнями. Маніакальне прагнення нацистів позбутися євреїв визначило їхню долю. Вже 9 липня 1941 р. на околиці Рівного розстріляно 400 євреїв. Вони стали першими жертвами Голокосту в цьому місті. Це був пролог великої трагедії, яка відбулася 6-7 листопада 1941 р. Напередодні в місті розповсюджено розпорядження окупаційної влади: «Всім євреям зібратися о 6-7 годині ранку на центральній площі міста, взявши з собою цінності і речі першої необхідності». Під снігопадом вранці 6 листопада до площі почали сходитися містяни. У районі Грабника мали зібратися всі, хто не мав спеціальних посвідчень, що видавали окупанти ремісникам. А тому у колоні приречених опинилися всі — від дітей до дорослих та старих. Навіть тяжкохворих несли на ношах з лікарень. Сюди привели навіть жінку, яка в ту ніч народила дитину… Невдовзі площу оточили жандармерія і поліція. «Ніхто не думав, що йде на смерть — оповідав згодом Х. Лернер. — Якби хтось здогадався, то не пішов би на площу». Приречених конвоювали за місто — в урочище Сосонки. Там заздалегідь було викопано величезні рови, які й стали місцем останнього притулку тисяч рівнян. «Кожен [кат], - згадувала згодом Х. Новаковська, — практикував свій спосіб убивства: одних шикували вздовж ями обличчям до ями, і німець по черзі стріляв кожному в потилицю, інших ставили перед ямою на коліна, третіх примушували бігти до ями, і коли людина наближалася до ями, у неї стріляли і т.д. Одних маленьких дітей кидали в ями живими, інших підкидали вгору і стріляли на льоту. Усе це супроводжувалося передсмертним стогоном та криками вмираючих і реготом катів. Якщо хтось із приречених намагався втекти, його пристрілювали…». Жертвами злодіянь у Сосонках стали 17,5 тис. євреїв Рівного. За масштабністю здійсненого злочину ця акція поступалася тільки тим, які відбулися в Києві (сумнозвісне урочище Бабин Яр) та Кам'янець-Подільському. У Бабиному Яру 29-30 вересня 1941 р. було розстріляно понад 34 тис. євреїв, місяцем раніше у Кам'янці-Подільському — 23600 євреїв. Жертв розстрілу в Сосонках нашвидкуруч засипали землею. Згідно із задумом убивць, ніхто не мав знати того, що сталося в цьому місці — колись мальовничому лісі, куди рівненських школярів часто водили на прогулянки вчителі. «…Ліс був дуже великий, — згадували ті учні, котрим довелося бувати на таких вилазках, - поєднувався з молодим модриновим лісом, таємничим і загадковим у своєму мовчанні — він сягав аж Колоденки до місцевих лісів, які тягнуться невідомо як далеко». Тепер місце, що в рівнян асоціювалося з радістю, розрадою, мало назавжди замовкнути, забути той злочин, що відбувся в Сосонках… Після звільнення Рівного від загарбників у Сосонках споруджено невеликий обеліск. А справжній меморіал, котрий оберігає місце останнього спочинку безневинних жертв нацизму, споруджено в урочищі вже на початку 1990-х рр. після розпаду СРСР (влада якого послідовно замовчувала не лише трагедію Голодомору, але й Голокосту) та проголошення незалежної України.
