— У грудні 1993 року мене, як інваліда-«чорнобильця», міська рада поставила у чергу на одержання земельної ділянки під індивідуальну забудову в одному з двох запланованих районів, у Тинному чи та Басівщині, адже мешкаю з дружиною та двома дітьми в однокімнатній квартирі, — розповів рівнянин Віктор Коваль.
— У грудні 1993 року мене, як інваліда-«чорнобильця», міська рада поставила у чергу на одержання земельної ділянки під індивідуальну забудову в одному з двох запланованих районів, у Тинному чи та Басівщині, адже мешкаю з дружиною та двома дітьми в однокімнатній квартирі, — розповів рівнянин Віктор Коваль. — У той час я й гадки не мав, що навіть через десять років справа далі паперу не піде. За цей час моя дружина змушена була звільнитися з підприємства, на якому працювала, і тепер заробляє на життя дрібною торгівлею. Виросли й мої сини, тепер їм 17 та 18 років. Але вони й досі сплять на одному ліжку, в такій тісноті між ними часто виникають конфлікти. Молодший навчається, а старшого, як не парадоксально це виглядає, не дочекаюсь, коли заберуть в армію. Тим часом я намагаюся з’ясувати, коли ж нарешті даватимуть землю, то хоч садочок який посадив би, за будівництво вже й сам подбаю. Але відповідають мені з управління архітектури ввесь час однаково: проектно-кошторисну документацію забудови замовили, але чере з відсутність коштів на її оплату проектування припинено. Минулого року начальник міського управління містобудування та архітектури п.Храбан дав таку відповідь: «У 2002 році будуть виконані роботи по винесенню на затвердження міської ради черг на індивідуальне житлове будівництво у місті». Уже й не знаю, коли і як ті «роботи по винесенню на затвердження» будуть виконані, адже 2002-й, як всі дев’ять попередніх років, минув. Як повідомив головний архітектор міста Микола Пасічник, за п’ять років його перебування на цій посаді кошти на генплан цих двох районів, а потрібно 55 тисяч гривень на Тинне і 105 тисяч на Басівщину, закладали у проект бюджету кожного року, але щоразу через проблеми медиків, вчителів та інші питання відкладаються. На думку п.Пасічника, названі суми не є непомірно великими — це вартість пристойного автомобіля, але для міського бюджету вони, виходить, завеликі. І навіть після того, як виготовлять проект, земельні ділянки, аби уникнути нерозумної практики Червоних Гір, без доріг та комунікацій не роздадуть. Оскільки їх вартість обраховується уже не десятками тисяч, а мільйонами гривень, і понад сотня гектарів під житлові будинки вимагатиме закладення ще й сфери соцкультпобуту, то чекати доведеться, мабуть, ще не один десяток років.
