Трагічна загибель двох дівчаток від рук педофілів і досі не дає спокою рівнянам. Сумніваються люди, чи ж затримані й справді убивці. Той факт, що один з них помер у слідчому ізоляторі, причому, як виявилось під час його поховання — його тіло було понівечене, тільки додає тривоги. Можливо, міліція, намагаючись відрапортувати про оперативне розкриття злочинів, «вибила» зізнання з невинних людей, а убивця тим часом полює за черговою жертвою?
Міліція тепер уважніше ставитиметься до повідомлень про події та злочини, що стосуються дітей та підлітків, і аналізуватиме усі подібні звернення. Принаймні в цьому запевняє начальник обласного управління міліції Ярослав Голомша. Посилено патрулі та оперативну роботу міліції саме по цьому виду злочинів. Головний міліціонер області також каже, що останнім часом із тутешніх колоній не звільнялися засуджені, яких у минулому притягували за розбещення та інші злочини проти дітей, окрім Олександра Войтовича, якого підозрюють у вбивстві 7-річної дитини і в якому він зізнався. Хто знає, скільки поміж нас є психічно нездорових чоловіків, які з міліцією ніколи не спілкувалися? Тому Ярослав Голомша не тільки вживає необхідних оперативних заходів (яких саме — секрет), щоб не допустити подібних злочинів у майбутньому, але й готовий вислухати тих, хто може дати поради у цьому питанні. — Можу запевнити, що за підозрою у вбивстві учениці 2 класу школи №2 Юлії Борчимухи затримана саме та особа, — наголосив п. Голомша. — Підозрюваний і не намагався нічого приховувати. До того ж, доведено причетність цього громадянина щонайменше до 10 випадків негідної поведінки, він свого обличчя не закривав, тому є свідки, які його впізнають. До речі, затримали Олександра, який вбив Юлію, рівняни Роман Гуменюк і Роман Опалько, минулорічні випускники ЗОШ №11. Саме вони зреагували на відчайдушний крик рівнянки, яка випадково побачила, що чужу дитину кудись силоміць тягне якийсь чоловік. Хлопці побігли дитині на допомогу та затримали негідника. Міліція їх обіцяє за це нагородити.
Патрулі під школами Тим часом у ЗОШ №15 Рівного відбулася спільна нарада між правоохоронцями та директорами навчальних і дошкільних закладів. — Спілкуватися з дітьми потрібно так, щоб їх не налякала ця розмова, але щоб вони зрозуміли, як треба діяти в тій чи іншій ситуації, — зауважив начальник Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області Григорій Зарічнюк. — Діти мають усвідомити, що побачивши щось підозріле, потрібно негайно звертатися до міліції. Начальник управління освіти Рівного Віталій Новак наголосив, що вчителям потрібно якнайшвидше провести роз’яснювальну роботу про шкільний режим серед неповнолітніх і батьків. Григорій Зарічнюк запевнив, що територію біля шкіл його підлеглі тепер патрулюватимуть пильніше, а директори шкіл кажуть, що у приміщення шкіл сторонні особи пройти не зможуть.
Батьки не вірять Офіційною версією причини смерті у слідчому ізоляторі 34-річного Павла Артемчука, якого звинуватили у зґвалтуванні та вбивстві 8-річної Марійки Лупань, правоохоронці назвали виразку шлунка та перитоніт. Батьки загиблого не вірять правоохоронцям. Вони кажуть, що у сина не було проблем зі шлунком, і впевнені, що його закатували. На підтвердження своїх слів родичі Артемчука оприлюднили відео, зняте на камеру мобільного телефону, окремих понівечених частин тіла їхнього покійного сина. — Мій син не міг скоїти цього злочину, — запевняє мати покійного Людмила Артемчук. — Того дня ми разом ходили на ринок по продукти. Потім із донькою ми пішли ще у справах, а син поїхав тролейбусом додому. Невдовзі ми теж поїхали додому. Син прийшов від нас раніше хвилин на 15. Він навіть не встиг розкласти сумки. Зрештою, після нього ми піднімалися ліфтом, і тоді там ще не було тіла дівчинки. Потім цілий вечір ми всі разом були вдома. Мати впевнена, що справу проти її сина сфабрикували. Коли ввечері прийшли за сином, навіть не знали, як його звати. Павла витягнули з ванни і попросили на кілька слів у коридор. Лише за півгодини, коли син не повернувся, Людмила зрозуміла, що його заарештували. — Я поїхала за ним у міський відділ міліції, — пригадує пані Артемчук. — Мені сказали, що доведеться затримати його до ранку, щоб все детально з’ясувати. Моє серце відчувало щось лихе, тому я вирішила зачекати, поки сина випустять. Я цілу ніч чула жахливі крики. Його там цілу ніч катували. Він вив наче собака. Ці жахливі звуки було чутно на все приміщення міськвідділу міліції. Не вірять у те, що вбивство дитини скоїв Павло, і його родичі. Кажуть, незважаючи на свою кремезну фігуру, він був інвалідом ІІІ групи. Раніше лікувався в одного з рівненських психіатрів. Згодом з психіатричного обліку його зняли, але група інвалідності залишилася. — Спочатку правоохоронці наполягали на тому, що самі поховають Павла, — говорить дядько підозрюваного Ростислав. — Обіцяли навіть взяти на себе усі витрати, пов’язані з цією процедурою. Але ми заперечували. Тіло нам віддали, та до моргу нікого з рідних не пустили. Самі вдягли та наклали грим. На голову ж натягли мішок. Згодом ми зрозуміли, чому вони так вчинили. У нього вся голова була порубана. Скроня майже повністю вирвана. Ноги в ділянці геніталій були попечені до м’яса, а статевий орган був порізаний, наче ковбаса. Я після побаченого не міг тривалий час оговтатися. Від таких тортур навіть у здорової людини серце не витримало б. Тіло Павла Артемчука рідні вирішили не ховати в обласному центрі. Побоювалися за реакцію людей. Тому одразу після судмедекспертизи відвезли і поховали в одному з сіл Корецького району.
Коментарі Людмила Мороз, в.о. прокурора м.Рівне: — У лютому міліція має завершити розслідування кримінальної справи щодо убивства 8-річної Марії Лупань і передати її до суду. Суд і прийматиме рішення, чи винен у скоєнні цього злочину підозрюваний Павло Артемчук, який помер в ізоляторі через два тижні після затримання. Одразу після смерті Артемчука було призначено перевірку обставин та причин смерті. Міліція в порушенні кримінальної справи щодо цієї смерті відмовила. Минулого тижня прокуратура Рівного скасувала цю постанову і призначила додаткову перевірку за фактом заподіяння Артемчуку тілесних ушкоджень. Висновки повторної перевірки будуть відомі наступного тижня. Григорій Зарічнюк, начальник Рівненського міського відділу міліції: — Коли Артемчука передавали з ізолятора тимчасового тримання міського відділу міліції на вул.Пушкіна у слідчий ізолятор на вулицю Дворецьку, у нього не було жодної подряпини. Він був здоровим. Інакше б його працівники СІЗО просто не прийняли. Такі люди, як Артемчук, та другий затриманий самі усе розповідають. Тому говорити про те, що до них застосовували фізичний вплив задля розкриття злочину — нісенітниця. Юрій Ткачук, начальник Рівненського слідчого ізолятора: — Коли Артемчука привезли до нас з міськвідділу міліції 30 грудня, його одразу оглянув наш черговий фельдшер. Це обов’язкова процедура. На тілі було виявлено гематоми в ділянці очей, грудної клітки та правого плеча, а також рвану рану в ділянці лоба. Це все зафіксовано в акті огляду, в якому стоять підписи фельдшера, котрий оглядав Артемчука, начальника конвою, який нам його передавав з міськвідділу, та нашого чергового, який його приймав. Огляд проводився до пояса, як це робиться у нас зазвичай. На запитання фельдшера, чи є у доставленого ще якісь тілесні ушкодження, Артемчук сказав, що немає. Тому на цьому тілесний огляд закінчився. П’ятого січня Артемчук поскаржився на погане самопочуття. Його одразу відвели до нашого медпункту. Там на кушетці він знепритомнів. Черговий лікар викликав бригаду швидкої допомоги та почав надавати першу допомогу. Але врятувати його не вдалося. Артемчук помер на кушетці медпункту. Офіційний висновок судмедексперта — смерть настала через виразку 12-палої кишки. Ми зв’язалися з рідними. Спочатку мати відмовилася забирати тіло, пояснивши, що немає на поховання грошей. А згодом родичі передумали. Дядько просив нас допомогти з транспортом, щоб відвезти труну в Корецький район, де його збиралися поховати. Ми виділили їм спецтехніку, але і від неї рідні в останній момент відмовилися. Олександр Воробей, начальник управління департаменту з виконання покарань у Рівненській області: — Я можу запевнити — в СІЗО Артемчука не били. Ми не займаємося розкриттям злочинів, тому робити це нашим працівникам не було сенсу. Зрештою, ніякого опору він не чинив і дисципліни не порушував. Не могли його побити і ті, хто сидів з ним у камері. У нас є чергові, які стежать за порядком. Якби в камері були якісь крики чи незрозумілі звуки, одразу була б викликана оперативна група. Я не хотів би зараз шукати крайніх чи когось звинувачувати у смерті того чоловіка. На це є прокуратура, яка після проведення розслідування скаже остаточне слово. Єдине — до своїх колег з правоохоронних органів я ніяких претензій, з огляду на різноманітні заяви у наш бік, не маю. Загалом, це перша смерть у СІЗО за останні 10 років.
