«Інтелігентні» бомби, наскільки б тупими вони не здавалися, насправді виявляються найрозумнішими. У той час, коли Рамсфельд говорив про «гуманітарні бомбардування», американські ракети потрошили дітей і змітали з лиця землі навіси вуличних торговців. Країна, яка найбільше на планеті виробляє зброї й брехні, не визнає болю інших людей. Коли генерала Френкса хтось запитав про супутні втрати — саме цим словом вони називають мирне населення, яке з якогось дива перетворюється на шматки м’яса — той відповів: «Ми не рахуємо трупів».
Вавилон — ця старозавітна блудниця — заслужив подібну кару. За всі свої численні гріхи й за всі свої нескінченні запаси нафти. А сьогодні загарбники шукають на цій території зброю масового знищення, яку самі ж і продали своєму ворогу, який тоді ще був другом — іракському диктатору, і ця зброя стала головним приводом для початку окупації. Зараз вони не знайшли нічого, окрім допотопних ракет. А ту зброю, яку використовували загарбники, чи можна назвати зброєю масового відбудовування? Вони знають, про що говорять, коли згадують вираз «токсична зброя і заборонені види озброєння»: вони ж самі її й використовують. Збіднений уран заражає іракські землю й повітря, а касетні бомби вбивають або калічать все довкола. Коли в 1983 році морські піхотинці захопили острів Гренада, Асамблея ООН більшістю голосів засудила подібні дії. Президент Рейган прокоментував цю звістку: «Вона навіть не порушила мій сніданок». Через шість років настала черга Панами. Так звані визволителі обрушили ракетний удар на найбідніші райони, знищили тисячі мирних жителів — в офіційних документах їх кількість була скорочена до 560 — і на військовій базі Форт Клейтон обрали нового президента країни. Рада Безпеки ООН практично одностайно висловилася проти окупації. Сполучені Штати наклали вето на резолюцію РБ і взялися за планування своїх наступних «операцій зі звільнення». Організація Об’єднаних Націй по-різному ставилася до цих наступних окупацій: захоплено приймала, з обуренням освистувала або просто відводила очі в інший бік. І саме ООН ввела міжнародні санкції проти Іраку, через які загинуло набагато більше людей, ніж під час війни Буша-старшого: понад півмільйона дітей через нестачу харчів і медикаментів. Але цього разу — о диво! — ООН відмовилася брати участь у новій бойні, влаштованій Бушем-молодшим. Побоююся, що для запобігання подібних прикладів непослуху наступного разу підрахунок голосів країн-членів Ради Безпеки ООН буде проводитися в американському штаті Флорида. Не встигли в іракському небі з’явитися перші ракети, як вже був підготовлений склад нового окупаційного уряду — уряду демократичного — повністю сформованого з американських військових, у цей же час проводився поділ шкіри ще не переможеного противника. І досі вони продовжують ділити свій виграш — а це вам не червона сопля індички: казкові родовища чорного золота і підряди на відновлення тих об’єктів, що були зруйновані під час окупації. Удостоєні милості компанії відзначають свої досягнення, записуючи їх результати на грифельних дошках нью-йоркської фондової біржі. Саме на них можна прочитати найкращу хроніку війни. Індекси продажу танцюють свій танець під звуки людської бойні. У 1935 році генерал Смедлі Батлер підбив підсумок тридцятирічній службі офіцером морської піхоти, сказавши такі слова: «Я був найманцем капіталізму». Крім того, він зауважив, що міг би дати декілька порад Аль Капоне, тому що морські піхотинці діяли на трьох континентах, тимчасом як легендарний мафіозі всього лише в трьох районах одного міста. Деякі члени коаліції запитують: «А який шматок пирога дістанеться мені?». Але якої коаліції? Співучасники цієї визвольної місії — їх 40, як у казці про Алі-Бабу — це компанія порушників прав людини і представники справжнісіньких диктатур. А звідки почався цей хрестовий похід? Де розташовані військові бази Сполучених Штатів? Досить кинути швидкий погляд на карту: всі ці нафтові монархії, створені колоніальними імперіями, схожі на демократію не більше, ніж Буш схожий на Ганді. У цьому союзі беруть участь лише двоє: одна імперія нинішнього дня, яка росте, й інша — яка зникає — імперія дня вчорашнього. І цей союз двох за звільнення нафти, націоналізованої Іраком, зовсім не новий. У 1953 році, коли націоналізацію нафти провів Іран, Вашингтон і Лондон відповіли спільною організацією державного перевороту. Шах Пахлеві на чверть сторіччя перетворився на тюремника іранського народу. У 1965 році, коли націоналізацію нафти провела Індонезія, Вашингтон і Лондон знову відповіли проведенням державного перевороту, під час якого була встановлена диктатура генерала Сухарто. Диктатура на горі з кісток — півмільйона людей. У 1975 році Сухарто захопив Східний Тімор і знищив третю частину населення, перетворивши острів на гігантський цвинтар. Про ці звірства ніхто навіть не згадує. Торік ізраїльська авіація провела бомбардування табору палестинських біженців у Дженіні. Гігантський котлован, заповнений мертвими тілами, був того ж розміру, що й діра, яка утворилася на місці нью-йоркських веж ВТЦ. Але хто бачив дженінську трагедію, окрім тих, хто вижив у ній? Катастрофи викликають відгук у світі в прямо пропорційній залежності від реклами події, що сталася. Є гідні журналісти, які розповідають про війну так, як вони її бачать. Хтось із них поплатився за це життям. Але є й ті, хто більше схожий на солдатів, переодягнених журналістами: ці солдати поставляють усьому світу версії про війну, які підходять під стилістику великих телекомпаній глобальної дезінформації. Бомбування міських ринків при великому скупченні народу? Це були іракські бомби. Загиблі мирні жителі? Живі щити, які використовував диктатор. Оточені міста, що залишилися без їжі й води? Окупація переслідує гуманітарні цілі. Якісь із міст чинили опір довше запланованого часу? Якщо судити з телерепортажів, міста здавалися щодня. Загарбники вважаються героями. Тих, хто чинить їм опір, називають знаряддям тиранії й звинувачують у самозахисті. Більшість американців переконані, що саме Саддам Хусейн віддав наказ про руйнування Башт-Близнюків. Ця ж більшість впевнена, що їх президент робить те, що він робить, на благо всього людства і з благословення Божого. Засоби масової інформації продають істину, а істина не потребує доказів. Але світу вже набридло, що його вкотре змушують проковтувати бридкі страви з цього меню. Країна, яка протягом стількох років влаштовує в інших кутках планети одинадцяті вересня, оголосила безкінечну третю світову війну. Президент, який завдяки татусю не побував у В’єтнамі і знає війну лише за голлівудськими фільмами, відправляє людей вбивати і вмирати. Не в ім’я нас! — волають родичі жертв Башт-Близнюків. Не в ім’я нас! — волає все Людство. Не в ім’я мене! — волає Господь.
