— Німці взяли мене попід руки і завели в сусідню хату, де й взяли кров для своїх поранених, — пригадує Ніна Волос. — Не знаю, скільки вони взяли крові, але після того в мене два тижні голова паморочилась. По селу постійно виловлювали дітей і брали в них кров.
— Німці взяли мене попід руки і завели в сусідню хату, де й взяли кров для своїх поранених, — пригадує Ніна Волос. — Не знаю, скільки вони взяли крові, але після того в мене два тижні голова паморочилась. По селу постійно виловлювали дітей і брали в них кров. Дитинство пані Ніни припало на період голодомору і війни. Калюжі крові і поранені, які вмирали від крововтрати, бачила в дитинстві пані Ніна, але в той час нічим не могла їм допомогти. — Тож тоді я вирішила: як переживу війну, а ще, дай Боже, вийду заміж, стану донором, — пригадує пані Ніна. — Хоча в тому, що вийду заміж, дуже сумнівалася, бо хоч і була молода, але виглядала, немов жебрачка. З майбутнім чоловіком зустрілася випадково. На вокзалі. Він покликав мене до себе на Камчатку, де служив. Через рік розписалися. А незабаром я стала донором. За 49 років кров здала 497 разів, всього — 199 літрів крові, або ж 4 бочки по 50 літрів. Щоразу потрібно було здати не більше 400 мілілітрів і між кроводачами мало пройти не менше 56 днів. Проте я не могла стільки витерпіти — мене починала боліти голова через те, що в постійних донорів кров оновлюється частіше і здавати кров стає необхідністю. Я йшла на хитрість — здавала через 30 днів. Два вихідні, які мені давали після того, витрачала, щоб попрацювати на городі. Завдяки тому, що була донором, до мене завжди ставилися з повагою. Коли сталась катастрофа на ЧАЕС, я побігла на Дубенський сирокомбінат, де працювала, і просила зі слізьми своїх співробітників допомогти кров’ю і грошима потерпілим. На другий день більшість з них стояли в черзі біля станції переливання крові. Зараз Ніні Волос 76 років. Вона — заслужений донор України, яких в Рівненській області є лише сім. Жінка — пенсіонер, проте веде активний спосіб життя: ростить внуків, обробляє город, а також проводить активну агітацію, закликаючи рівнян ставати донорами. — Сьогодні чимало людей потребують крововливань, і є чимало таких, які можуть зробити благородний вчинок, здавши свою кров, — говорить Ніна Волос. — Особливо це стосується молоді. Не залишайтесь байдужими, адже ваші 400 мл крові можуть врятувати життя дитині, хворій на рак, або хоча б продовжити його. Заступник головного лікаря Рівненської обласної станції переливання крові Ніна Симків стверджує, що кількість донорів на Рівненщині збільшується: — В області зареєстровано 2287 почесних донорів, які здали кров більше 40 разів, і 7 заслужених — понад 100 разів. Кількість донорів останнім часом зросла. Якщо раніше станція реєструвала 600 кроводач в місяць, то сьогодні — 800. Щоб запаси крові поповнювались, ми агітуємо родичів хворих, щоб вони здавали кров. 95% донорської крові дають саме вони. — Найбільше потребують крові дітки, пацієнти онкогематологічних стаціонарів. Постійною потреба є в людях з «резус мінусною» кров’ю, яких у світі лише 15%. Ми залучаємо таких донорів до співпраці індивідуально. Заохоченням до здачі крові є пільги, які надаються державою почесним та заслуженим донорам. Найдієвіша — добавка до пенсії: 10% від прожиткового мінімуму. Також почесні донори можуть купувати ліки за пільговими рецептами, мають право на літню відпустку, путівку від профспілки, безкоштовне протезування, інші. Звичайні донори мають право на два вихідні і безкоштовний обід. Студенти, якщо вони за рік здають дві повні дози — 800 мл, мають добавку до стипендії в розмірі 25% протягом шести місяців. Повинна бути доплата і у військовослужбовців. Щоправда, люди здають кров не стільки через пільги та заохочення, скільки з милосердя до ближнього.
