Василя звільнили з радіотехнічного заводу, проте чоловік знайшов собі інший заробіток: вже чотирнадцятий рік займається самогоноварінням — двері в його оселю не зачиняються ні вдень ні вночі. За ці роки він, як з «рідним», спілкується із дільничним інспектором, який регулярно складає на нього адміністративні протоколи.
— Хіба ж я винен, що втратив роботу?! — бідкається Василь. — Потрібно якось виживати. А людей я не травлю. Навпаки, стараюся, щоб самогон був якісним. Ніхто з клієнтів не нарікає. Та й дешевше він у мене коштує, ніж у магазині. Доки не придумаю інший спосіб заробітку, буду й далі гнати самогон.
І справді, щойно міліціонери заберуть та знищать його самогонні апарати, як «конструктор» робить нові. Сам Василь своєї горілки не п’є.
