Ставлять генії вперто на пікову даму!

«Я знаю тільки один спосіб гри в казино, що гарантує стовідсотковий виграш: красти фішки зі стола, коли не бачить круп’є». 67-літній сірійський мільярдер Фуад аз-Заят за 15 років програв у рулетку 330 мільйонів доларів. Усвідомивши обсяг збитків, він вирішив судитися із шістьма англійськими казино. Сирієць звинувачує казино в тому, що ті підбивали його грати в кредит, коли в нього закінчувалися гроші в гаманці. У цілому він хоче повернути в такий спосіб 120 мільйонів доларів. Історії про ігроманів, що розкаялися, приходять з усього світу і майже щодня. Чому людину так тягне до азартних ігор? Звідки йдуть корені цього явища й чи не таке воно небезпечне насправді, як його представляють? За всіх часів пристрасть до гри в людині була невикорінна. Кості, карти, рулетка, ігрові автомати... Не важливо, в якій формі, важливо, що протягом тисячоріч людину нестримно тягнуло випробувати удачу, поставивши на кін останнє в надії виграти. Пристрасті до гри піддані всі верстви суспільства, винятків немає. Деякі психологи називають цю пристрасть «хворобою бідних», людей, що намагаються поправити своє матеріальне становище за рахунок виграшу. Але є багато протилежних прикладів. Російський імператор Олександр I, проїжджаючи після перемоги над Наполеоном через Францію й будучи фактично новим господарем звільненої Європи, спеціально відправився в Монте-Карло, щоб зіграти в казино. І це при тому, що в його власній імперії за картковим столом у цей час програвалися статки, на які можна було купити десять таких Монте-Карло. Перед грою нестійкі будь-які клятви. Легко порушуються й обітниці Господу Богу, і військова присяга. Скандал, що вибухнув недавно в Нью-Йорку зі священиком із приходу в Уайт-Плейнс, мало кого здивував. Цей святий отець не просто грав у рулетку, а ще й регулярно брав для цього гроші з церковної каси. Як покарання його лише відсторонили від роботи з парафіянами, але сану не позбавили. Гірше довелося офіцерові однієї з армійських частин у Чернівцях в Україні, що викрав з військової каси 140 тисяч гривень (понад 25 тисяч доларів) і програв їх у казино. Розтратник пішов під суд.

Письменники не витримували випробування азартом Навіть генії літератури, що бачили людську натуру наскрізь, ставали немов малі діти перед картковим або рулетковим столом. Пристрасть до гри Пушкіна, за свідченнями сучасників, перевершувала навіть пристрасть до жінок. Програючи величезні суми в карти, він іноді ставив на кін усе, що було під рукою, включаючи власні вірші. Одного разу в такий спосіб Олександр Сергійович програв навіть тільки що написану п’яту главу «Євгенія Онєгіна». Правда, на наступній ставці — дуельних пістолетах — фортуна йому посміхнулася, і Пушкін відіграв і «Онєгіна», і ще півтори тисячі рублів, великі на той час гроші. Із пристрастю до гри пов’язаний випадок, описаний поетом П. В. Анненковим: «Юний Гоголь, що тремтів перед генієм Пушкіна, довідавшись про пристрасть свого кумира, був вражений у самісіньке серце. Негайно по приїзді в Петербург Гоголь, відчуваючи потребу бачити поета, просто з дому відправився до нього. Подзвонив у двері й на запитання: «Чи вдома хазяїн?» почув відповідь слуги: «Відпочивають!». Було вже пізно. Гоголь із великим жалем запитав: «Мабуть, всю ніч працював?». «Як же, працював, — відпов слуга. — У карти грав». Гоголь зізнався, що це був перший удар, завданий шкільному ідеалу». Поет Некрасов, мабуть, єдиний у вітчизняній історії приклад, коли видатний літератор був ще й гарним гравцем. Незважаючи на те, що він любив гру з великими ставками, програвав рідко. Свій знаменитий журнал «Современник» він видавав на картярські гроші. Про ставлення поета до гри добре свідчить історія, записана В. Вересаєвим: «Одного разу купець, що приїхав із провінції, попросив знайомих звести його з Некрасовим. Через кілька днів Бєлінський запитав: — Що, гарна була гра? — Так він у мене вісім тисяч украв! — обурився Некрасов. — Як украв? Адже ви його обчистили! — Так, обчистив. Він умудрився потім в інший дім піти й там ще вісім тисяч програв — не мені! Не мені!». Ігроманом був і Достоєвський. Опиняючись поблизу казино, Федір Михайлович просто втрачав волю. Він не міг відійти від рулетки, поки не програвав усе, що було в кишені. Цим нещадно користувалися видавці, що позичали йому гроші на гру під майбутні романи. Тобто певною мірою багатством спадщини Достоєвського ми зобов’язані його пристрастю до гри: щоб заповнити колосальні діри в бюджеті, він невпинно писав.

Для спортсменів похід у казино — самогубство Найбільш піддані ризику стати ігроманами спортсмени. Люди, що звикли все життя прагнути тільки до перемоги, стають легкою здобиччю карт або рулетки. Погано те, що вони просто не можуть зупинитися — свистка судді про закінчення матчу в казино не буває! Найбільшим програшем серед спортсменів може похвалитися американець Джон Делі, який тривалий час змагався з Тайгером Вудсом за звання головної зірки гольфа. В автобіографії він покаявся в згубній пристрасті й зізнався, що за 12 років програв у казино 60 мільйонів доларів. У книзі описується епізод, коли Джон, взявши отриманий за перемогу в черговому турнірі мільйон доларів, просто з церемонії нагородження пішов у зал ігрових автоматів і спустив усе за годину! Практично «клінічний» випадок у зірки київського «Динамо» і збірної СРСР Івана Яремчука. За його зізнанням, прославлений футболіст за останні п’ятнадцять років залишив у казино мільйон доларів. — Коли вперше в 1991 році в Берліні прийшов у казино, відразу виграв 2000 марок, — згадував потім сам Яремчук. — Подумав: «Дві тисячі! Які легкі гроші!». Почавши після цього випадку грати по-великому, Яремчук програв усе, що в нього було: заощадження з футбольних часів, квартиру в центрі Києва, навіть золоті медалі чемпіона СРСР. — Я нерідко вигравав, але зупинитися не вмів. А в казино найголовніше — вчасно знятися. Ідеш порожній, проклинаєш казино й геть усе. Вранці дивишся в дзеркало — сивого волосся додалося. Але ж ніяк від потягу до гри не позбудешся! Можливо, бабки, чаклуни якісь можуть урятувати, а звичайними засобами — неможливо. По Пітеру ширилися легенди про пристрасть до рулетки колишнього тренера «Зеніта» Петржели. Це підтвердила в інтерв’ю чеській газеті й дружина тренера Сузанна: — Людина, що повернулася з Росії, уже не була моїм чоловіком. Великі гроші змінили його. На першому поверсі казино грали звичайні люди, на другому — був VIP-зал, а ще вище розташовувався Властимил. У нього були персональні рулетка й круп’є. За словами дружини Петржели, екс-тренер «Зеніту» програв за кілька років близько 40 мільйонів рублів.

У всьому винні араби? Слово «азарт» увійшло в російський лексикон із французької в ті часи, що коли вітчизняна знать, яка неспинно різалася в карти, розмовляла винятково мовою Парижа. А от у Францію його занесло із Близького Сходу. На арабських діалектах «зар» означає гральна кость. «Азарт» — так араби називали відчуття, що виникають при участі в грі, якою керує випадок.

Перевір себе Сім симптомів ігроманії 1. Людина регулярно згадує про минулі ігри, планує майбутні ставки. 2. Граючи, збуджується й підвищує ставки. 3. Зазнає труднощів при спробах перервати гру. 4. Грає, щоб підняти настрій. 5. Прагне відігратися наступного дня після програшу. 6. Обманює членів сім’ї, приховує справжній ступінь свого втягнення в гру. 7. Перепозичає гроші в друзів, знайомих, родичів, щоб розплатитися з боргами, які утворилися через гру.

Гра заради богоугодних цілей За однією з легенд, чернець Бернард Клервоський, що жив у першій половині XII століття у Франції, засновник ордену цистерціанців, згодом прилічений до лику святих, на початку свого спасенного шляху теж не був далекий від азартних ігор. Але ставкою на коні були не гроші, а... душі людей. Граючи в кості, Бернард вигравав у суперників обітницю постригтися в ченці або як мінімум почати вести праведний спосіб життя.

Хроніка Достоєвського Витяги з листів письменника дружині: «Я програв учора все, все до останньої копійки... Вирішив написати тобі скоріше, щоб ти надіслала мені грошей на виїзд. Але згадав про годинник й пішов до годинникаря його продати або закласти». «Я пішов в ігорну залу; у мене залишалося в кишені всього-на-всього двадцять гульденів... Я доклав надприродне майже зусилля бути цілу годину спокійним і розважливим, і закінчилося тим, що я виграв 300 гульденів. Я був такий радий, що не давши собі відпочити й отямитися, кинувся на рулетку, почав ставити золото й усе програв. Залишилося всього два гульдени на тютюн». «Аню, дорога, я гірший, ніж худоба! Учора на десяту годину вечора був у чистому виграші 1300 фр. Сьогодні — ні копійки. Усе програв!». «Милий мій ангел Нютя, я все програв, як приїхав, за півгодини все й програв. Ну що я скажу тобі тепер, моєму ангелові Божому, котрого я так мучу. Пробач, Аню, я тобі життя отруїв! Надішли мені якнайбільше грошей. Не для гри (заприсягнувся б тобі, але не смію, тому що я тисячу разів тобі брехав)...»

П’ять правил гри Некрасова Поет сформулював свої принципи успіху за картковим столом 1. Ніколи не слід грати з партнером, що має довгі нігті (щоб виключити можливість цяткування карт). 2. Якщо в грі удача не йде, не варто наполягати. Не щастить у преферанс — переходьте на пікет; не щастить у пікеті — зіграйте у винт, але ніколи не випробовуйте долю. 3. Перед грою треба подивитися партнерові в очі: якщо він погляду не витримає, гра ваша, а якщо витримає — краще більше тисячі не ставити. 4. Розважливого, розумного гравця треба брати змором: грати годину, дві, три, добу, поки він не почне помилятися. 5. Грайте тільки на ті гроші, які у вас заздалегідь на цю справу відкладені.

Коментар психолога «Вилікувати від цього назавжди неможливо!» Психолог Сергій КОРЧНОВ: — Ігроманія — психічне захворювання. На нього страждають, за різними даними, від 5 до 10 відсотків населення будь-якого суспільства. Просто багато хто, на їхнє щастя, не знає про свою схильність до цієї хвороби. Одержимість грою поділяється на чотири етапи: стадія виграшів (гра час від часу, мрії про великий куш, ставки, що зростають), стадія програшів (великі позики, неоплачені борги), стадія розпачу (розрив із сім’єю, друзями, каяття, паніка), стадія краху (почуття безвиході, думки про самогубство, алкоголь). Тільки розуміючи, що вона хвора, людина може вийти із замкнутого кола пристрасті до гри. Але для цього їй потрібні допомога психолога й підтримка близьких. Мало хто здатний самостійно зупинитися, не досягши нижчих стадій падіння в цю прірву. А ілюзія, що людина може в будь-який момент припинити гру, але поки просто не хоче, і є найнебезпечнішою. Вилікувати від ігроманії назавжди не можна, можна лише призупинити потяг до азарту.