Близько сотні так званих легальних рівненських наркоманів знову можуть вийти на вулиці в пошуках грошей на щоденну «дозу», без якої їм вже давно не обійтися. І немає гарантії, що вони не підуть на крайність: грабіж, крадіжку чи вбивство. Ці наркозалежні кажуть, що хоча й не хочуть, але змушені будуть опинитися поза законом, якщо перестануть отримувати безплатно «ліки» від своєї тяжкої хвороби.
З кількох тисяч ін’єкційних, фактично невиліковних наркозалежних мешканців Рівненщини досі тільки близько сотні мають змогу регулярно отримувати безплатно вже життєво необхідну «дозу» легально, з меншим ризиком для здоров’я, і не тільки свого, а й навколишніх. Щоб уникнути непосильного болю, їм не треба йти на злочини заради чималих грошей на наркотики. Не доводиться в антисанітарних умовах вколювати собі куплені чи кустарно виготовлені героїн та «ширку». Вони щодня, з 10-ї до 12-ї години у спеціалізованих медзакладах Рівного та кількох райцентрів отримують в таблетках важкі синтетичні лікарські наркотики «Метадон» та «Бупренорфін (Еднок)». По-різному ставляться до цієї, ініційованої та фінансованої з-за кордону, програми так званої замісної підтримувальної терапії (ЗПТ) і фахівці, і правоохоронці. Але чогось іншого, хоча б заради того, щоб не тільки продовжити життя наркоманам, а насамперед убезпечити навколишніх від негативних соціальних наслідків, запропонувати не можуть. Останнім часом почали говорити про те, що цю програму в Україні можуть згорнути, начебто через те, що вона дуже зменшила прибутки наркоторговців та корумпованих правоохоронців. Як наслідок таких побоювань — звернення директора програми зі здоров’я та прав людини Всесвітньої організації «Human rights watch» Джозефа Емона до Президента Януковича із закликом втрутитись в ситуацію з діяльністю правоохоронців, які начебто перешкоджають лікуванню наркозалежних в Україні. А також звернення групи наркозалежних та їхніх родичів до Президента, Верховної Ради, Кабміну та Міністерства охорони здоров’я з проханням з розумінням поставитися до їхньої проблеми та не допустити закриття центрів лікування від наркоманії. — Хтось і для чогось знову нагнітає ситуацію та повертає громадськість до думки, що наркомани — це злочинці й пропащі люди, яких можна тільки засуджувати і слід цуратися, — кажуть наркозалежні. — Насправді ж це неправильно. Ми просто, хоча й з власної вини, але тяжко хворі, здебільшого невиліковно, люди, які не в змозі самотужки дати собі раду. Тобто так як діабетики потребують інсуліну, психічно неврівноважені — антидепресантів чи інші хронічно хворі інших препаратів, так і ми вже давно не можемо жити без своєї «дози». Тим часом рівненські медики та правоохоронці хоча й не схильні прирівнювати наркозалежних до інших тяжкохворих, але визнають, що програма ЗПР хоча й не є панацеєю вирішення проблеми, але на сьогодні — це найоптимальніший варіант як для суспільства, так і для наркоманів.
Коментарі Оксана Тарасюк, провідний спеціаліст Рівненського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді: — У Рівному на обліку перебуває 694 наркозалежних, а неофіційно їх в десять разів більше. Клієнтами нашої служби було 198 наркозалежних. І коли кілька років тому вони почали переказувати один одному про замісну терапію, цікавитися нею — це був великий прорив. Як і впровадження програми замісної терапії, яка заради запобігання поширенню ВІЛ передбачила кардинальну зміну усталеного ставлення до наркоманів, передусім, що їх слід сприймати як хворих, які не можуть дати собі раду. І за чотири роки я побачила, як вони разюче змінюються, коли виходять з «системи», коли замість вколювати собі наркотики починають отримувати їхні медзамінники. Більшість хоч і не звільняються повністю від залежності, але повертаються до більш-менш нормального життя, додатково не «підколюються», не йдуть на злочини. Але ж це тільки маленька частка від усіх наркозалежних, охоплена програмою, а за кожне додаткове місце доводиться місяцями просити. Ігор Миронюк, головний лікар обласного центру психічного здоров’я: — На Рівненщині налічується близько 1800 ін’єкційних наркозалежних. А програма замісної терапії запроваджена тільки з лютого 2008 року. На сьогодні до неї залучено 60 хворих на наркоманію в Рівному, 15 — у Кузнецовську та по 10 — у Дубні та Здолбунові. Потреба ж у десять разів більша. Відбір учасників здійснюється за багатьма показниками, зокрема, це повинні бути ін’єкційні наркозалежні, які хворіють на гепатити та мають інші ускладнення. Основна мета програми ЗТ — це невживання наркотиків та зменшення розповсюдження ВІЛ-інфекції. Спершу реалізація програми в області доводила тільки свою ефективність — більшість її учасників перестали вживати наркотики, створили сім’ї. Це нас тішило. Але з часом окремі хворі почали виносити медпрепарати для перепродажу. Їх засуджено, але й ми зробили оргвисновки, посилили контроль за видачею медпрепаратів. На сьогодні зі всіх учасників програми ЗТ тільки 60% ставляться до неї з розумінням та виконують рекомендації лікарів. А інші й далі мало на що зважають, приходять отримувати ліки нетверезими, грубо та агресивно ставляться до медперсоналу, а на зауваження козиряють тим, що вони учасники міжнародної програми і мають привілеї, потребують поблажливого ставлення. Також окремі «підколюються» іншими наркотиками. Для прикладу, в Рівному минулого року двоє учасників замісної терапії померли від передозування наркотиків, який «вколювали» собі паралельно з отриманими таблетками. В цьому році програму замісної терапії продовжує фінансувати Міжнародний альянс з ВІЛ/СНІД, а як далі буде — невідомо. Одна ж «доза» медпрепарату для одного учасника в середньому коштує 8-12 доларів. Окрім того, медпрепарати замісної терапії — це ті ж наркотики, вони також викликають залежність, а в багатьох випадках ще й негативно впливають на роботу печінки, центральної нервової та серцево-судинної системи. Разом з тим, в цілому замісна терапія таки більше зберігає здоров’я і продовжує вік наркоманів, а також позитивна у соціальному плані. Адже наркозалежні вже не мають потреби красти та грабувати заради наркотиків, вони починають працювати, створюють сім’ї, покращують стосунки з рідними та близькими, в них з’являється інтерес до життя. Андрій Плужніков, начальник відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків Рівненського міськвідділу внутрішніх справ: — Сам задум замісної підтримувальної терапії непоганий, бо наркоманам вже не треба шукати, де взяти «дозу», де роздобути гроші на неї — їм безплатно видають ті чи інші медпрепарати. Разом з тим були непоодинокі випадки, коли клієнти програми виносили з медзакладу отримані таблетки, щоб їх перепродати. За цими фактами було порушено кримінальні справи, вони вже пройшли через суд. Медики ж дослухались до наших рекомендацій і тепер видають наркозалежним подрібнені таблетки та змушують запивати їх водою. Ще один мінус у тому, що людину фактично не лікують, а просто переводять з одного наркотику на інший. І є побоювання, якщо зараз з-за кордону цю програму фінансують, видають потрібні медпрепарати безкоштовно, то вже з наступного року почнуть вимагати за них гроші. Тобто виходить: перейшли українські наркомани на нові наркотики, а тепер держава нехай за них платить. Володимир, 30 років: — Наркотики вживаю вже понад десять років. Усвідомив, що це проблема для мене, тільки десь посередині цього терміну, після того як перестав отримувати від них задоволення. Коли життя перетворилося фактично на пекло і безвихідне коло. Щоб купити потрібну мені дозу, я заради грошей обманював рідних, «розводив» сторонніх людей, крав. Бо щодня потребував вже до 25 кубиків «ширки». А це — від кількасот гривень до 100-150 доларів, залежно від того, де взято макову соломку. І це тільки для того, щоб якось прожити лише один день, без жодного кайфу, тільки щоб не корчитись від мук. Кілька разів пробував лікуватися в багатьох медзакладах області, хотів «зіскочити», але нічого з того не вийшло. Зрозуміло, ні сім’ї, ні роботи я не мав. А коли три роки тому став учасником програми замісно-підтримувальної терапії і поступово замість вколювати собі шприцом наркотики перейшов на таблетки «Бупренорфін», все змінилося. Я знову повернувся до життя, в групі анонімних наркоманів познайомився зі своєю теперішньою дружиною, нашій дитині вже 9 місяців. З часом, сподіваюся, поступово знижуючи дозу замінника, повністю позбудуся залежності. Сергій, 33 роки: — Підсів на тяжкі наркотики з 1995 року і вживав їх постійно, за винятком п’яти років, коли відбував покарання за двома судимостями за крадіжки, зберігання тих-таки наркотиків. Щодня тратив на наркотики щонайменше 300 гривень, здобував їх здебільшого крадіжками. Поки близько двох років тому, після тривалого оббивання порогів наркодиспансерів, таки не вмовив медиків зарахувати мене клієнтом замісної програми. З того часу мені дають таблетки «Метадон». Я одружився, нормалізувалися стосунки з близькими. Коли кажуть, що нас насправді не лікують, а просто з одного наркотику підсаджують на інші і що відмовитись від того ж «Метадону» не легше, ніж «зіскочити з голки», то певною мірою це дійсно так. Але все ж, зменшуючи дозу медпрепарату, з часом таки можливо повністю позбутися залежності. Крім того, основний плюс у тому, що мені вже не потрібно красти, когось грабувати чи виносити все, що є вдома, щоб роздобути гроші на наркотики. Я не ризикую знову мати проблеми із законом і отримати чергову судимість. А пішов та безплатно отримав від медиків «свою дозу». І тільки для того, щоб залишатись в більш-менш нормальному стані. А зовсім не заради кайфу, бо після десяти років «у системі» його вже не відчуваєш. Ми розуміємо, що наша програма багатьом не до вподоби, передусім торговцям наркотиками та окремим правоохоронцям, які з ними «в долі». Але якщо ми зі своєю проблемою знову опинимося на вулиці, то міліції тільки суттєво добавиться роботи. Адже не виключено, що багато з нас знову піде на злочини. Або, як багато нинішніх опійних наркоманів, змушені будемо «експериментувати» з ліками, які ще можна придбати в аптеках без рецептів. Для прикладу, тільки за останніх півроку семеро моїх знайомих наркоманів померли через те, що вколювали собі очні краплі. Тобто вибір невеликий — або в колонію в Рафалівці, або на кладовище «Молодіжне». Катерина, 32 роки: — В мене семирічний стаж ін’єкційної, опійної наркозалежної. Найгірше те, що я почала колотися після того, як народила трьох дітей. І вони мене практично не бачили, їх доглядали мої батьки, а я… Місяцями з такими ж, як я, блукала по полях та сиділа в городах, щоб заготовити макову соломку. А потім потайки по ночах варила вдома «ширку», щоб діти не бачили, щоб сусіди не занюхали специфічний запах та не повідомили в міліцію. Проте три судимості умовно за наркотики таки отримала. Дійшла була вже до дози 20 кубиків на день, життя перетворилось на справжнє пекло. І коли Оксані із служби ССМ вдалося влаштувати мене учасником програми ЗПР — це було як спасіння. Перших два тижні, щоправда, дуже мучилась без «ширки», а потім повністю перейшла на «Метадон». Вже півтора року живу нормальним життям, батьки довірили мені самій доглядати своїх дітей. Сьогодні ж переживаю, та й інші учасники програми ЗПР також, що ось-ось її можуть закрити. Ми навіть між собою не обговорюємо таку ймовірність, бо це для нас повернення в нікуди.
Довідка РВ Замісна підтримувальна терапія для лікування опійної залежності вперше була застосована в США в 1964 році. З того часу вона поширилась у всьому світі та налічує вже близько мільйона пацієнтів. Такому розширенню значною мірою сприяло реагування міжнародних організацій на епідемію ВІЛ/СНІДу, а також нові дані щодо ефективності замісної терапії як для профілактики ВІЛ, так і власне для лікування опійної залежності.
