Подією номер один минулого тижня став візит у Рівне ректора Київського національного університету культури та мистецтв, відомого співака Михайла Поплавського. Спочатку інформація про його приїзд викликала іронічну посмішку, яка змінилася подивом та шоком від творчого вечора «Я вас люблю».
Маленькі місцеві таланти, котрі в неділю зранку брали участь у відбірковому турі конкурсу «Крок до зірок», «тата» цього проекту так і не дочекалися. Довелося співати перед місцевим журі. Сам же Поплавський прибув на зустріч із випускниками — потенційними студентами свого навчального закладу, традиційно обіцяючи зарахувати на навчання тих, хто розкаже віршика чи заспіває пісеньку. Журналістам, котрі зібралися на прес-конференцію, вже нічого не обіцяв, проте подарував цілу купу своїх книжок, аудіо— та відеокасет, компакт-дисків, календарів тощо. А також дав зрозуміти, що для українського шоу-бізнесу Поплавського не існує, оскільки тут потрібно співати хоч трохи, але голосом. Юний орел співає, за власним зізнанням, іншим місцем — душею. І робиться це із певною метою. — Ви подивіться: три роки сорому Поплавського на сцені — і ми маємо національний університет, — пояснював мотиви своєї творчості прогресивний ректор. — Сам вихід на сцену повинен був викликати стрес, шок та несприйняття, що й сталося. І зараз ми бачимо, що проект «співаючий ректор» — не найгірша річ на нашій естраді. А ті, хто мене критикує, — просто наукові та творчі імпотенти, нездатні зробити щось самі. А я — людина талановита. Як виявилось, скромністю Михайло Михайлович не відзначається, оскільки вважає, що ця скромність — найкоротший шлях до бідності та забуття. На бідність герою тижня в Рівному гріх жалітися — два автобуси студентів та викладачів разом із «зірками» Бужинською, Данилком, «Світязем» взяли участь у шоу з небаченими до цього лазерними та світловими ефектами. На ньому метр вкотре довів, що не володіє тим, що звичайно називають голосом, хоча переповненому кінопалацу «Україна» це, мабуть, було байдуже. Та й самому Поплавському, певне, також: вся ця «клоунада» — не що інше, як суперреклама згаданому університету. А на рекламу ні грошей, ні сил, як відомо, не шкодують.
