Стукачі впізнавали один одного по... дулі

2381 0

Непоміченою минула чергова дата з дня загибелі легендарного піонера-героя Павлика Морозова. Пам’ятаю, у нашій піонерській дружині, яка носила його ім’я, у цей день проводили урочисті збори, до пам’ятника Морозову, карбуючи крок, несли оберемки квітів... Напевно, символічно, що не одне покоління радянських дітей виховали на «світлому образі» бідного маленького донощика: яка країна, такі й «ідоли». Стукачів вистачало в усі віки й у всіх народів, але лише в СРСР їх оточили ореолом героїзму.

Лев’яча паща для послання гієни На одного з найвидатніших мислителів епохи Відродження, Джордано Бруно, доносили все життя. Спочатку повідомили, що він виніс з келії усіх святих і залишив тільки Розп’яття... Потім пасквілі на нього строчили «вдячні» учні, яким Джордано відкривав таємниці будови Всесвіту. Зрештою філософа заарештували за доносом дворянина Моченіго і спалили на площі Квітів у Римі. Крім вчених, під особливою «опікою» інквізиції були відьми, яких звинувачували за епідемії, посухи, падіж худоби. Інформацію про нещасних жінок поставляли завзяті парафіяни, а для прийому доносів у в’язниці Венеції були пристосовані поштові скриньки у вигляді відкритої лев’ячої пащі. У Давній Греції професійних стукачів використовували для припинення вивезення з країни інжиру (фіг). Смоківниця була священним деревом, її плоди надзвичайно високо цінувалися. Наприклад, вважалося, що фіги підвищують силу і спритність, тому вони були головною їжею атлетів Спарти. За контрабанду інжиру загрожувала сувора кара. Агенти, які стежили за вивезенням дорогоцінних фруктів, нишком обмінювалися таємним знаком — загальновідомою «комбінацією з трьох пальців». Мабуть, звідси на Русі й пішла друга назва дулі — фіга.

«Донощику — перший батіг! « В часи монголо-татарського іга російські князі часто навідувалися в Орду, щоб обмовити суміжного правителя, як правило, близького родича. Найбільше відзначився «збирач земель» Іван Калита. Але й інші були не кращі. За великим рахунком, саме їм Русь зобов’язана майже 300-річним ярмом. За правління Бориса Годунова країну обпутала складна мережа поліцейського нагляду. Боярські холопи і випущені з тюрем злодії нишпорили вулицями, підслуховуючи, що говорять про царя. «Доносили всі, включаючи духівництво, люди боялися сказати зайве слово у власній сім’ї», — писав історик Василь Ключевський. «Саме московітам властиве особливе злопобажання, у них узвичаїлося обвинувачувати один одного перед тираном і палати взаємною ненавистю», — писав іноземний дипломат часів Івана Грозного. «Доносили попи, ченці, пономарі й проскурниці, дружини на чоловіків і діти на батьків. Звинуваченим різали язики, саджали на кіл, палили на повільному вогні», — свідчив російський літописець. За Петра I до послуг інформаторів почала вдаватися податкова поліція. Оскільки у верхах процвітали сваволя і хабарництво, люди замість того, щоб «інвестувати» місцеве виробництво і наповняти податками скарбницю, віддавали перевагу переправляти капіталець за кордон — у лондонські, венеціанські й амстердамські банки. Тоді Петро видав указ: «Якщо хто донесе, де сусід гроші ховає, тому донощику з тих грошей третина, а інше — на государя» (цю норму цар запозичив у німецького колеги — герцога Вюртемберзького, який також заохочував стукачів). А кріпосному, який «закладе» барина, винного в державному злочині, давалася вільна. Але все ж у Росії до фіскалів ставилися гірше, ніж у середньовічній Європі. Зокрема, усім відома приказка «Донощику — перший батіг» насправді є юридичною формулою. І якщо на Заході оббреханий практично не мав шансів виправдатися і після конфіскації майна на користь церкви й «інформатора» (порівну) його відправляли на вогнище, то на Русі першим катували донощика. Якщо той не витримував і відмовлявся від показів, його карали за обмову, а коли витерпів — бичували обвинувачуваного. Відомий історичний факт — донос Кочубея на Мазепу. «Яблуком розбрату» між колишніми соратниками стала дочка Кочубея, Матрона. Мазепа покохав шістнадцятирічну красуню, але її батьки навідріз відмовили вже літньому гетьману. Мазепі вдалося спокусити дівчину — та порвала з батьками і переїхала до нього. Кочубеї затаїли злість і, вибравши момент, послали царю з мандрівним ченцем донос на гетьмана. Потім другий. Петро призначив розслідування, але Мазепа викрутився, а Кочубея після катувань стратили. Траплялося, жертвами фіскалів ставали і царствені особи. Коли імператор Павло I запитав у свого поліцмейстера фон дер Палена: «Чи знаєте ви, що проти мене готується змова?» — той, посміхаючись, відповів: «Звісно — я ж сам її очолюю. Не тривожтеся, государю, мені все відомо». Цар прийняв відповідь за жарт, та дарма. То була чиста правда, і незабаром змова вдалася... Трохи пізніше донощики відіграли фатальну роль у змові декабристів. Про підготовку повстання царю повідомив провокатор Шервуд, якого з чистим серцем прийняли в Південне товариство. За послуги він одержав до прізвища почесну приставку «Вірний». Донощики відправили на каторгу і Шевченка, і Достоєвського. Напередодні революції тільки донощиків-професіоналів у царській Росії було близько 40 тисяч, «простих» стукачів — до 6 мільйонів! Не дивно, що, наприклад, про засідання Празької конференції РСДРП, які проходили у 1912 р. в умовах найсуворішої конспірації, докладні доповіді поліції представили відразу троє інформаторів. Повно цієї братії було й у найближчому оточенні Леніна. Директор департаменту поліції, вже живучи в еміграції, розповідав, що кожен крок, кожне слово Леніна були йому відомі. Серед старих фіскалів ходили чутки, що й Сталін пройшов ту ж школу. Компрометуючі документи нібито були передані Хрущову, але він заборонив надавати їм розголосу: «Це неможливо, виходить, що країною 30 років керував агент царської охранки». Більшовики охоче прийняли в спадщину від «буржуїв» різношерсту ораву стукачів: приходили робітники і двірники, солдати й офіцери, обслуга і дружини дрібних чиновників. Сталін і Троцький змагалися в доносах один на одного Леніну, поки Сталін не здобув перемогу. Чи міг після цього Троцький розраховувати на те, що помре своєю смертю?.. Сам керманич заохочував соратників на написання пасквілів. «Ленін нас учив, що кожен член партії повинен бути агентом ЧК, тобто йти на доноси», — звучало навіть з трибуни з’їзду ВКП(б). Як істинно вірна подруга Володимира Ілліча, Надія Крупська зверталася на початку 30-х рр. до дітвори Країни Рад: «Подивіться, хлопці, навколо себе. Ви побачите, як багато ще пережитків. Добре буде, якщо ви їх будете обговорювати і записувати». Ентузіаста-стукача виховували із самого дитинства. І — виховали!

Будь готовий!.. Стукати Піонерська організація стала всесоюзною школою «інформаторів». А визнаним «донощиком 001», якого офіційно називали піонером-героєм, став Павлик Морозов, родом з глухого зауральського сільця Герасимовка. Молодше покоління читачів може й не знати, у чому був подвиг цього отрока. Отож Павлик доніс на батька, що той нібито приховує від Радянської влади зерно та інші продукти. Батька, природно, заарештували і заслали в «далекі краї», де він і згинув. Маленький іуда став у селі ізгоєм, від нього відреклися родичі, але він із потроєною старанністю «стукав» на односельчан. Результат цілком закономірний, адже партія вимагала, щоб виявленням «ворогів Радянської влади» поголовно займалися і шкільні вчителі. «Районне керівництво доручало нам через дітей з’ясовувати, хто скільки ховає хліба», — розповідала вчителька Павлика Зоя Кабіна. Вчителі навіть одержували приблизні списки подвір’їв, де, за даними інформаторів, могли ховати зерно. Не всі діти погоджувалися, але Павлик завжди повідомляв більше за інших. Тому звістку про вбивство «найпершого спостерігача на селі» зустріли без особливого жалю. Загадкову смерть Павлика приписали куркулям, зі стандартним за тими часами формулюванням «на грунті класової ненависті». А його самого оголосили піонером-героєм, створивши ідола для багатьох поколінь радянських школярів. Ім’я Морозова зазвучало з трибун з’їздів, ЦК комсомолу розробив план пропаганди його подвигу. Його ім’ям називали школи, кораблі й бібліотеки, його гіпсові погруддя вручали переможцям спортивних змагань. У різних містах і досі стоять його бронзові та гранітні статуї. «Які ж подвиги здійснив цей хлопчик і для чого донощика зробили національним героєм?» — пише у своїй книзі професор Каліфорнійського університету Юрій Дружніков, який спробував пролити світло на справжні події в Герасимовці. «Все роздуто, — розповів йому однокласник Павла, — доносити — це серйозна робота, а він був — так, гнида, дрібний капосник. Але цього друкувати не можна!». Вчителька Кабіна: «На зрадництво батька його штовхнула мати: думала, чоловік злякається і повернеться в сім’ю. А крім доносу він більше нічого не зробив, навіть за колгосп не боровся, та й не розумів він нічого». У третьому виданні БСЭ значиться: «Був головою піонерського загону», а насправді стати піонером Павлик не встиг. Більше того, під час розслідування все вказувало на те, що й убивство Павлика відбулося не без участі «органів» — може, видивився хлопець щось зайве. А скоріше — ідеологічній системі терміново знадобився мученик, який загинув за новий світ у боротьбі зі старим.

А наш Павлик був найпершим! Таких «павликів» нараховувалися тисячі! Центром зі збору доносів з усієї країни стала «Піонерська правда». 16 березня 1934 р. газета надрукувала лист: «В ОГПУ. Доводжу до відома, що в селі Відрада кояться неподобства... Я виводжу усіх на чисту воду (у тому числі й батька). Нехай вища влада робить з ними, що хоче». З портрета дивиться симпатична піонерка Оля Баликіна з Татарії. За виявлену пильність дітей заохочували путівками в Артек, футбольними м’ячами і черевиками. А сам заклик «Будь готовий!», запозичений у скаутів, у цьому контексті набув лиховісного змісту. Але багатьом «ентузіастам» залишалося лише привласнити звання піонера-героя. Посмертно. За роки сталінізму було щонайменше 57 убивств дітей-донощиків. Це — Вітя Гурін, який доносив на віруючих, Василіса Кіліна — на заможних сусідів, Кичан Джакипов — на священика, Міша Дьяков — на колгоспників, які не вийшли на роботу, Нюра Соколова «викрила» односельчан, які намагалися викликати аварію потяга, Гена Щукін виявив троцькістів (!), які задумали зірвати роботу рудника, а Коля Рябов сигналізував, що його брат відкрутив гайку від колгоспної сівалки... Між іншим, український «герой» — Павлик Тесля із Сорочинців, які на Полтавщині — доніс на батька п’ятьма роками раніше за свого тезку Морозова. Втім, такі організації, які використовували у своїх цілях дітей і калік, описали ще Ч. Діккенс і Б. Брехт. Але в СРСР розмах був особливий, на зразок перших п’ятирічок. Істерія доносів охопила всю країну. Ось кілька прикладів з українських газет 1938 р. «Якийсь житель Києва доніс на 69 осіб, інший — на 100, а в Одесі один комуніст — на 230 осіб; у Полтаві член партії викрив усю свою організацію». Деякі дослідники вважають, що негласним помічником ОГПУ був кожен шостий громадянин. Півкраїни сиділо, інші готувалися сісти... Сходження найкривавішого зі сталінських катів Лаврентія Берії також супроводжувалося «чорним наклепом». Бажаючи увійти в найближче оточення Сталіна, він зімітував проти нього змову, повідомив про неї керманичу й у визначений час власноручно пристрілив «негідницького найманого вбивцю». Насправді бідоласі, який грав роль останнього агента контррозвідки, видали пістолет з холостими патронами... Отже, за всіх часів більшість людей вважала доноси ганебним заняттям. І лише в XX сторіччі ця риса стала де-не-де вважатися «справою доблесті й честі». Відомо, наприклад, що в Америці (та й в інших «цивілізованих країнах») діти не дають списувати сусіду по парті, а про спробу скористатися шпаргалкою відразу слідує повідомлення вчителю. Та й чи може бути інакше, адже в суспільстві, побудованому на конкуренції, перемагає найкращий. Якщо дозволиш списати, сусід одержить вищий бал, потрапить в університет і, зрештою, займе ТВОЄ місце під сонцем. Слова «донощик» у них просто немає, а є — «інформатор». Нормою вважається, якщо службовці доносять начальству на колег, сусід стежить за сусідою і так далі. Людині, на яку вказав інформатор, доводиться доказувати свою невинність. А фіскал не тільки не несе відповідальності за достовірність повідомлення, але користується анонімністю і нерідко одержує винагороду. До речі, з недавніх пір СБУ надала відвідувачам свого офіційного сайту ще одну послугу. Натиснувши на кнопку «Написати листа», кожен може поділитися з державою своїми пропозиціями. Або підозрами.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Коментарі (всі коментарі проходять модерацію)

Залиште вiдповiдь

Читайте також