Сучасні розумники

Відходить в минуле уявлення про те, що відмінник у школі — це невдаха у житті. Мається на увазі те, що важливі не просто зазубрені знання, а вміння їх застосовувати. Сучасні відмінники — не "заучки", вони знають, до чого прагнуть у житті. Упевнені — майбутнє за знаннями: дурні багатими не стануть. Рівень своїх знань рівненські школярі підтверджують на всеукраїнських олімпіадах — цьогоріч привезли 31 призове місце. Дехто перемоги отримує уже не вперше. В інших — ще й здобутки Малої академії наук та нагороди з різноманітних конкурсів. Є в області і президентські стипендіати. Як це їм вдається — ми поцікавилися у самих розумників.

Дурні багатими не стануть

Роман Шуманський, учень 11 класу Рівненського природничо-математичного ліцею "Елітар", цього року здобув вісім перемог у МАН: — Перемоги у МАН — за науково-дослідні роботи. Загалом робота над проектами забирає багато часу. Так, наприклад, коли влітку інші діти відпочивали, я працював над своїми роботами. Навантаження велике. Щодня лягаю о другій ночі, а о сьомій уже встаю. Мене ніхто не змушує стільки працювати над собою. У мене вроджений хист до навчання. Особливо легко даються точні науки — математика та фізика. У нашому класі майже всі мають досягнення у різних галузях. Ми боремося за лідерство у знаннях. Але заздрощів серед нас немає. Розуміємо, що настав такий період, коли дурні багатими не стануть. Ну, можливо, комусь поталанить, але щоб чогось досягти, потрібно відповідати певному рівню. Проте на катастрофічну нестачу часу не скаржуся. Зазвичай відпочиваю з друзями. І говоримо ми не лише про математику, як можна було б подумати, а й на інші теми, зокрема, про футбол, фанами якого є. Маю також хобі — граю у шахи, люблю риболовлю та комп'ютерні ігри. Я — у випускному класі. Думаю, продовжу навчання або у Київському політехнічному інституті, або в університеті ім. Шевченка на прикладній математиці чи спеціальності, пов'язаній з інформаційними технологіями. Проте я не мрію стати відомим. У житті я хочу бути щасливим.

Головне — що у тебе у голові, а не де ти навчаєшся

Тетяна Давидюк, дев'ятикласниця Малошпаківської ЗОШ: — Цього року їздила на чотири олімпіади. З усіх непогані результати, проте з улюбленого предмета все ж показники найкращі — третє місце з хімії на IV етапі всеукраїнської олімпіади. Коли готувалася, було важко, потрібно було осягнути чимало матеріалу, який у школі ще не проходили. Проте у позаолімпіадний період на нестачу часу не скаржуся. Мені подобається такий ритм. Коли є вільна хвилина — або спілкуюся з друзями, або читаю та пишу вірші. Останнє — це моя найкраща релаксація. Як і більшість моїх однолітків, я зареєстрована у соціальній мережі. Проте живе спілкування — ліпше, ніж віртуальне. Хоча Інтернетом користуюся постійно. Влітку, як і більшість дітей, я все-таки відпочиваю, проте книжку з хімії не закидаю. Було б жаль забути все, що вчила.У моєму класі — 15 учнів. Відмінниця — лише я. Знаю випадки, коли відмінників не люблять. Проте у нашому класі все не так. Мене підтримують; особливо відчувала це, готуючись до олімпіади. Свого часу я задумувалася над тим, чи хотіла б навчатися у місті, де більше можливостей і переваг. Проте зрозуміла, що й у нашій школі непогано. Коли приїжджаю на олімпіади, бачу, що сільські діти нічим не гірші від міських, теж досягають непоганих результатів. Головне — що у тебе у голові, а не де ти навчаєшся.