Катерина і Віктор були знайомі не перший день, бо мешкали в одному селі, їхні матері разом працювали в лікарні. Батьки й далі живуть там само, у селі Деражне Костопільського району, але одні назавжди залишилися без дочки, яка у неповні 16 років загинула від рук Віктора, інші — на 15 років без 20-річного сина.
Катерина і Віктор були знайомі не перший день, бо мешкали в одному селі, їхні матері разом працювали в лікарні. Батьки й далі живуть там само, у селі Деражне Костопільського району, але одні назавжди залишилися без дочки, яка у неповні 16 років загинула від рук Віктора, інші — на 15 років без 20-річного сина. Увечері 23 жовтня минулого року Катя у компанії знайомих відпочивала у деражнянському кафе «Світанок». Удома вона не ночувала, а наступного ранку не прийшла до школи. Вчителі дуже здивувався, коли не побачили Каті в школі, адже вона ніколи не пропускала заняття без причини. Шукав дочку й батько, аби запитати її згоду на навчання у профільному технікумі зв’язківців, куди мав направлення як працівник Укртелекому. Відчуваючи недобре, батьки заявили про зникнення дочки до міліції. — З батьками убивці ми були у звичайних, нормальних стосунках, — розповіла мама Каті після суду, — а ось він… Лише в суді він попросив у нас вибачення, та й то, напевне, за порадою адвоката, тільки що нам те вибачення?! Ходив по селу, як король, він же авторитет, нікого не боявся, сам багато що людям порозказував. Ми взялися самі шукати дочку. Прочісували територію і зі школярами, і зі співробітниками, розпитували людей, чи бачив хтось Катрусю того вечора. Виявилося, що таки бачили. У мене була думка, що дитини уже немає в живих, я дзвонила до нього, просила, нехай хоч покаже, де шукати тіло. Міліція затримала його під тиском незаперечних фактів. А тіло нашої дочки знайшли аж через тиждень. Обличчя було настільки спотворене, що її важко було впізнати. Глінчук і справді не вельми злякався скоєного. Наступного ж ранку він розповідав у селі про свої «сексуальні пригоди» з дівчиною у парку та біля кафе. Насправді вони увечері з кафе пішли на міст через Горинь. Через те, що ним часто прогулюються закохані пари, у селі називали його мостом закоханих. Проходжалися довго, а близько 3-ї ночі спустилися під бетонний міст, де Віктор запропонував своїй супутниці вступити з ним в інтимні стосунки. Вона відмовилася. П’яний Глінчук вдарив дівчину кулаком в обличчя, зірвав з неї верхній одяг і, схопивши за шию, із силою бив головою об бетон. Мертве, майже зовсім голе тіло убивця скинув з мосту в річку. Спочатку зізнавшись у згвалтуванні непритомної від побоїв дівчини, згодом він став заперечувати саме цей факт, мовляв, обмовив себе під тиском міліції, а бив її тому, що вона нібито пригрозила розповісти про його сексуальні домагання знайомим хлопцям. І все ж суд довів його вину і у вчиненні згвалтування, і у скоєнні вбивства. До обставин, що пом’якшують його вину, віднесли щире каяття та відшкодування завданих збитків, хоча батьки убитої того каяття й не сприйняли. 17 червня апеляційний суд Рівенської області засудив Глінчука до 15 років позбавлення волі, зарахувавши у цей термін рік невідбутого покарання за попередньою судимістю, у серпні минулого року, за два місяці до скоєння убивства Катерини, Костопільський районний суд засудив Віктора за крадіжку, щоправда, умовно, з іспитовим терміном. «...Рано чи пізно, але він вийде з тюрми і житиме далі, а моя дочка не вийде вже ніколи», — плакала безутішна мати.
