Свобода і миска

509 0

Ми у соцмережах:

Свобода і миска

Вам доводилося бачити зустріч бродячих та свійських собак?

Якщо ні — зайдіть до міського парку, де місцеві дворняги кидаються на вгодованих псів, яких «вигулюють» не менш вгодовані хазяї. Або пройдіться тихими вуличками подалі від центру, де собаки на ланцюгу періодично реагують на появу «чужого» пса. Чому вони так одне одного не люблять? Бо собаки — як люди. Як і люди, вони діляться на тих, кого годує господар, і тих, хто сам добуває собі що поїсти. Різниця лише у тому, що собаки не вибирають свого статусу: як складеться — так і буде. Люди ж стоять перед цим вибором усе своє життя, навіть коли самі цього не усвідомлюють. З самого дитсадка чую: «Ну чого ти лізеш! Промовчи і буде все добре! Будеш такий, як і усі!». Ще малим розумів, що мені це кажуть правильно, що дорослим видніше. Але як тут промовчиш — то одне, то інше… І так усе життя. Як наслідок — свою миску з їжею мені, як тому бродячому собаці, доводиться здебільшого здобувати самому. Виходить по-різному: коли багато і смачно, коли не дуже… А буває, як із тим бродячим псом, якого взяли до себе добрі люди, аби відгодувати нещасного. Ніби люди роблять це від щирого серця, але за цю щирість теж треба платити! Туди не йди, на того не гавкай… Ніби і слухати треба добрих людей, що тебе нагодували, обігріли і до хати пустили, але із свободою слід попрощатись. Бо ми, як собаки — щораз обираємо, чи «гавкати», чи мовчати. І далеко не завжди робимо правильний вибір. Особливо тоді, коли ти вже не сам, коли миска з їжею потрібна не лише тобі, а й твоїм дітям. Сто разів подумаєш, перш ніж щось не так сказати. Або не так зробити. Чому я про це вирішив написати? Тому що бачу довкіл різних людей. Одні — добрі та лагідні, роблять усе, що їм скажуть, та нікого не займають. Інші — злі та нахабні, роблять що хочуть і нікому ніби не підкоряються і виривають свій шматок не завжди законним та безпечним для інших способом. Хто з них має рацію, як вибрати між свободою та мискою? Не знаю. І ніби добре тій вгодованій псині, яку хазяїн не знає як краще нагодувати. Але за це цей собака має робити цуценят не з тим, з ким хоче, а з тим, до кого приведуть. Та й цуценят тих теж заберуть невідомо куди і добре, якщо не втоплять. А щоб мати право робити цуценят з ким хочеш, а потім самому цих цуценят вигодувати, слід заплатити постійним ризиком для життя і відсутністю гарантованої миски для тих самих цуценят. Я вже зазначав, що у собак немає вибору — завтра добрий хазяїн може викинути набридлого пса на вулицю і навпаки — вуличного собаку можуть підібрати і забрати до себе. Ми — не собаки. Ми щодня робимо вибір між свободою та мискою. Часто помиляємось, сприйнявши за свободу більш довгий ланцюг, а інколи свідомо віддаємо себе за миску їжі, неважливо якого розміру. Не збираюсь нікого засуджувати і ні до чого закликати. Просто нагадую, що вибір між свободою та мискою у нас є завжди. І вибрати свободу нікому не зарано і ніколи не запізно. Ми ж не собаки!


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також