У середині XIX століття у Франції вийшла книга «Курйози традицій», у якій стверджувалося, що в монастирях Західної Європи зберігаються 20 тулубів і 26 голів святого Юліана, 9 — апостола Луки, 18 голів і 12 рук святого Пилипа, 13 рук святого Себастьяна, 15 рук Іоанна Златоуста. Навіть від святого Іоанна Хрестителя залишилося 12 голів, 7 щелеп, 4 плеча, 9 рук і 11 пальців.
За словами священнослужителів і істориків, зі святими Києво-Печерської лаври подібних казусів не траплялося. Мощі з Лаври взагалі не вивозять. «Подорожують» лише частки святих. — Лавра — центр паломництва, і нерідко люди долають тисячі кілометрів, щоб прикластися до мощів визначеного святого, — пояснює отець Георгій. — Наприклад, справжню ікону Почаївської Божої Матері, що знаходиться в Почаївському монастирі, теж нікуди не вивозять. — Раз на рік влітку, у спекотні дні, мощі виносять на сонце провітрити і підсушити, — розповідає отець Георгій. — Потім їх повністю переодягають. Цю процедуру роблять із благословення намісника, для святих спеціально шиють одяг з натуральних тканин. Крім цього, чотири рази на рік їм змінюють верхній одяг. Наприклад, на час Великого посту одягають у чорний, на Великдень — у червоний одяг. Отець Георгій говорить, що серед святих є й такі, чиї тіла збереглися повністю, аж до вій і бороди. — Поняття «нетлінні мощі» протягом століть змінювало сенс. Був період, коли під цим малися на увазі кісти, що не розпалися. Пізніше — висохле тіло, — пояснює історик Владислав Дятлов. — Вперше ченці Лаври звернули увагу на нетління мощів у печерах, коли відкрили похоронну нішу преподобного Феодосія — одного із засновників обителі. Його мощі пролежали замурованими 18 років, а коли їх відкрили для перенесення в Успенський собор, то, як каже Літописець, «суглоби в них не розпалися, а волосся на голові присохло». Ще іноземні мандрівники, які відвідували Київ у XVII столітті, намагалися пояснити диво нетління. Вони припускали, що нетлінність мощів у лаврських печерах пов’язана не зі святістю покійних, а з мікрокліматом печер. На ці припущення Лавра в передмові до першого друкованого видання «Києво-Печерська Патерика» — збірника житій лаврських подвижників — резонно заперечила, що в печерах знаходяться як висохлі тіла, так і рештки кісток, хоча і ті й інші перебували в однакових умовах. Крім того, і поза печерами, у різних куточках світу — спостерігається різний ступінь збереження мощів незалежно від умов поховання. Тому зводити феномен нетління до природних умов неправильно. Це зрозуміли і вчені, які досліджували мощі в печерах у 1980-х роках. Тоді було не тільки визнано, що нетління має якусь особливу причину, але і зафіксовано сприятливий вплив мощів на навколишнє середовище: зниження рівня радіації, стимуляція росту злакових рослин, загибель хвороботворних бактерій. У 1988 році група студентів Київського медінституту проводила в Лаврі гігієнічні й мікробіологічні дослідження. Вони брали проби повітря в печері і безпосередньо в саркофагах, де знаходяться мощі святих. Отож у саркофагах кількість мікробів була в 6–7 разів меншою, ніж у печерах, а хвороботворних бактерій взагалі не було. Хоча саркофаги негерметичні, і за логікою показники повітря печер і саркофага не повинні були відрізнятися.
