Мало хто, окрім геральдистів, знає, що на гербі Донецької області зображена... пальма. Без пояснення знавців зрозуміти, що ж сиволізує пальма на Донбасі, неможливо. Виявляється, пальма — це творіння майстра-коваля Олексія Мерцалова, робітника Юзівського металургійного заводу, який викував її зі шматка залізничної рейки. Вага «Пальми Мерцалова» — 350 кг, висота — 3,5 метра. Оригіналу, щоправда, в Донецьку немає — він зберігається в музеї Санкт-Петербурга.
«Промислові інтер’єри» Втім, на Донеччині все грандіозне і масштабне. Заводи вражають своїми багатогектарними територіями і величними «промисловими інтер’єрами», продукція вимірюється в тоннах, а оцінюється в мільйони. Наприклад, на Новокраматорському машинобудівному заводі одне лиш замовлення на виготовлення продукції вагою 10 тисяч тонн може коштувати 70 мільйонів доларів. На цьому, одному з найбільших в Європі підприємств виготовляють унікальні машини та прилади для обладнання заводів важкої промисловості, металургійних та гірничодобувних підприємств. Тут проектували і виготовляли величезні прокатні стани, штампувальні молоти, вали для французьких фрегатів, унікальні деталі до голландських вітряків. НКМЗ в основному працює на експорт, частка українських замовлень незначна. На фоні плавильних печей, величезних пресів, унікальних високоточних верстатів вартістю кілька мільйонів євро керівники заводу розповідали, як пережили кризу, як шукали шляхи на світовий ринок, відчувалось — пишаються своїм сучасним і масштабним підприємством. Гордиться Донеччина й іншим своїм підприємством — «Артемсіль», на якому видобувається 90% солі, яку споживають в Україні. Тут розповідають, що за 120 років існування підприємства було добуто, перероблено і реалізовано споживачам понад 200 млн. тонн солі. Якщо уявити всю добуту на підприємстві сіль у вигляді піраміди із соляних блоків, то така споруда висотою 500 метрів перевищила б в 3,5 раза висоту єгипетської піраміди Хеопса, а за об’ємом — в 38 разів. П’ять нині діючих рудників «Артемсолі» можуть забезпечити щорічний видобуток солі обсягом понад 7 мільйонів тонн. Запасів артемівських соляних покладів, що займають 170 квадратних кілометрів, вистачить на багато тисячоліть. Тож не варто прислухатися до чуток про дефіцит солі, як це було торік.
Шампанське з печер Також під землею, на глибині 80 метрів, але у гіпсових штольнях на 25 гектарах розташований Артемівський завод ігристих вин. Тут, на глибині — найкращі умови для виробництва вина. Незалежно від пори року у штольнях вологість і температура завжди постійні. У залах одночасно зберігається понад 30 мільйонів пляшок. Тут виробляють ігристе вино за класичним методом — з повторним бродінням в окремих пляшках. Через складність процесу лише деякі винороби у світі його використовують, більшість заводів просто витримують вино у великих цистернах. Пляшки з ігристим вином багато місяців дозрівають у дошках-пюпітрах в горизонтальному положенні. Білим винам треба не менше трьох років, червоні та рожеві лежать рік-півтора. Щороку Артемівський завод виробляє понад 12,5 млн. пляшок. Чверть продукції іде на експорт — у два десятки країн світу. Звідси, з Донецька, розходиться Україною і за кордон й солодка продукція кондитерської фабрики «Конті». Одна справа — просто поласувати солодощами, зовсім інша — на власні очі побачити, як народжуються улюблені багатьма «Беліссімо», «BisKonti» чи «Bonjour», довідатись про секрети кондитерського мистецтва. Побачити, як без жодного дотику людських рук, під наглядом, звичайно, працівників, розумні машини виробляють цукерки, бісквіти, іншу солодку радість, таку популярну й у нашому місті. До речі, тут уже почали виготовляти цукерки в новорічних коробках.
Діамант Донбасу Грандіозно виглядає й сучасна споруда — стадіон «Донбас-Арена». Таких стадіонів класу еліт у світі всього 23. Цифрові характеристики й тут просто вражають — тільки для металевих конструкцій стадіону знадобилося понад 6 тисяч тонн сталі і 24 тисячі квадратних метрів скла. Спроектоване це диво так, що глядачі, придбавши квитки в один з 6 секторів, не мають змоги перейти на інший сектор. Зручно для внутрішньої безпеки. Ця споруда — не тільки футбольний стадіон, на другому рівні розташувалися фітнес-центри, зали аеробіки, масажні кабінети, сауни. Крім цього, в «Донбас-Арені» 53 фаст-фуди, три ресторани (золотий, діамантовий, платиновий) і чотири срібні бари, які забезпечуються їжею власного виробництва. А на 5-му рівні розташувалися 45 корпоративних лож. Ще одна особливість нового стадіону — велетенський гранітний м’яч вагою 28 тонн, яким управляє комп’ютерна програма. Це найбільша «кулька» у світі. Так донеччани засвідчили свою особливу любов до футболу.
Місто троянд Багато хто з рівнян цікавиться: і який же він Донецьк, місто, розташоване за тисячу кілометрів від Рівного? Відповідаю: сучасне, ошатне, чисте, найзеленіше серед індустріальних центрів світу (офіційно визнано ЮНЕСКО), з парками та скверами, музеями та театрами, ботанічним садом, величним Свято-Преображенським кафедральним собором. Тут багато пам’ятників, причому дуже різних: Шевченку і Леніну, Артему і Пушкіну, Стусу і Джону Юзу (засновнику міста), Кобзону і Солов’яненку... — Донбас — потужний прогресивний регіон, який постійно набуває кращих європейських рис, — з гордістю розповідає голова облдержадміністрації Анатолій Близнюк. — Тут сконцентровані, окрім вугледобувних, найбільші промислові підприємства чорної металургії. Масштаби 4,5-мільйонної області, яка дає 20-відсотковий прибуток у державну скарбницю, величезні. Тільки завдяки праці, силі духу і наполегливості в досягненні мети донеччани змогли здолати всі перешкоди і перетворити Донбас на край «вугілля, металу і троянд». Так, Донецьк — місто з мільйоном жителів і мільйоном висаджених троянд. До речі, першим експонатом унікального музею кованих фігур просто неба у сквері став саме букет кованих троянд. Тепер тут понад сто оригінальних кованих фігур, які не мають аналогів — їх творили разом майстри-ковалі з Донецька, Києва, Івано-Франківська.
Йдуть за надією і спасінням У Святих Горах на Донеччині знаходиться один з найдавніших монастирів України. Часу заснування Свято-Успенської Святогорської лаври не знають ні історики, ні її мешканці. Монастирські літописи лише свідчать, що пустельники оселились тут кілька сотень років тому. Свято-Миколаївська церква викарбувана у величезній крейдяній скелі. Від верхнього храму углиб скелі ведуть підземні ходи. Вони з’єднують печери, в яких молились затворники. - Паломників з кожним роком більшає. Кожному хочеться прикластися до святих ікон, поговорити з Богом про щось своє, наболіле, — каже отець Феофан. Монахи свідчать, що не раз бачили в обителі людей, допомогти яким медицина була безсила. Але вони одужують і вкотре приходять помолитись за чудодійне зцілення. Ці святі місця вражають приїжджих і краєвидами — гори, крейдяні печери, хвойні ліси, ріка і древній монастир...
