Є така професія — тамада. Це коли люди, що зібралися, не можуть самі собі дати ради і не знають що робити, поки не вип’ють по кілька чарок. Та й потім часто роблять щось таке, про що потім згадувати соромно. Коли ж поміж ними є тамада чи, як зараз кажуть, маестро церемоній, тоді проблем жодних!
Він знає, коли і що сказати, коли за що випити, коли кого із чим привітати, як саме пожартувати і все інше. Буває, щоправда, назве наречену іменем тещі чи переплутає, хто кому бабуся, але це таке… Зайнята людина, може й помилитися. Особливо люблять останнім часом брати тамаду «із телевізора». У мене є один приятель — веде ранкові програми на одному із телеканалів. Так він так прямо і каже: мені це телебачення потрібно тільки задля того, щоб більше платили, коли покличуть на основну роботу — тамадою. Ну, ви вже здогадалися, про що буде далі? Правильно, тепер вся країна, точніше, три її чверті, покликала собі тамаду, заплативши за його послуги президентською посадою. Щоб той президент нас не мучив, як попередні, а розважав, як на весіллі чи дні народження. Щоб говорив лише приємні слова і бажав лише найкращого. Можна зрозуміти, чи не так? Але життя — це не весілля, яке забудеться згодом за буденними клопотами, коли ніхто вже не згадуватиме, що йому бажали прожити сто двадцять років, заробити мільйони, ніколи не хворіти… Всі ж розуміють, що бажати можна все що завгодно, але ані економічна криза, ані цироз печінки, ані зловредні родичі цього не почують. Із цим усім слід буде жити так само, як і раніше, шкодуючи інколи грошей, що витратили на тамаду. Бо ж можна було і самим якось обійтись — потанцювати, поспівати, почастувати, здоровля-щастя побажати… Те ж саме із країною, що сидить зараз вся обобіцяна і не знає, що робити далі. Бо ж тамада працює лише один раз — побажав і пішов. Далі крутіться якось самі. Заробляйте гроші, лікуйте печінку, миріться із родичами… Так і доведеться робити нам усім до наступних виборів. Оце якби ще тамаду цього хтось прибрав з очей. Нехай би поїхав до білорусів чи що…