Найдешевші квитки за 100 та 150 гривень на цей концерт в касі рівненського театру «розмели» за декілька днів. За тиждень до виступу Тамари Гвердцетелі залишалося кілька квитків по 500 гривень, які були потім також придбані. Уже на концерті в кожному третьому обличчі глядачів вгадувався чи то депутат, чи то чиновник, чи то якийсь відомий бізнесмен. Зал театру ледь вмістив усіх бажаючих, декому дісталися зручні театральні сходинки.
Переповідати те, як співала народна артистка Росії та Грузії Тамара Гвердцетелі, особливого сенсу немає — артисти такого рівня працюють або дуже добре, або не працюють зовсім. Співачка виконала всенародні шлягери радянських часів (”Чарівна скрипка», «Тбілісо», «Вечная любовь», «Скрипка грає» та ін.) російською, українською, грузинською та французькою мовами. Останні були з репертуару Едіт Піаф, чию творчість виконавиця дуже полюбляє. Після завершення концерту співачка уже біля гримерки намагається давати автографи та фотографуватися зі всіма, хто цього хоче. А її менеджер телефоном обговорює деталі гастролей у США, які почнуться після українських. Колишній працівник Миколаївської філармонії Геннадій Руссу розповідає, що його чекає «серйозна розмова» із співачкою через графік виступів в Україні. Адже вона, оскільки співає все «вживу», працює два дні поспіль, на третій відпочиває. Але тут їй доводиться працювати щодня. До того ж, складна дорога зовсім не сприяє відновленню голосу — зокрема, концерт у Тернополі через запізнення артистів почався на півтори години пізніше. Тамара Гвердцетелі зізнається, що так працювати складно, але наголошує, що інакше не можна: — Потрібно повністю викладатися на концерті, адже в іншому випадку не відбудеться діалогу з публікою. Адже це історії, розказані у піснях, які ти заново переживаєш кожен раз, коли співаєш. Це важливо не тому, що ми працюємо заради оплесків. У цьому спілкуванні найважливіше — те, як реагує публіка, адже артист, який стоїть на сцені — це монолог. — Українська публіка чимось відрізняється? — Так, вона особлива. Мені здається, мої глядачі — люди музикальні, які чудово відчувають музику. Насправді, в інших місцях публіка не настільки чутлива до музики, як в Україні. Це найбільша нагорода для музиканта, коли глядач тепло реагує на твоє виконання. — Ви багато співаєте у дуетах. Як вони створюються? — Цим займається телебачення. Вони укладають ці дуети, спарюють голоси, людей. Я думаю, у мене весь час були чудові партнери. А партнер завжди важливий як у житті, так і на сцені. Адже це дуже важливі миттєвості, які ми разом проживаємо на сцені. Я вдячна своєму найкращому партнеру Дмитру Дюжеву, з яким ми вже, виходить, роками разом на сцені, навіть спільний альбом записали. — Ви йому допомогли стати співаком? — Якщо так, то принаймні одну добру справу я вже зробила. — У вас багато нагород. А чи є особливі, які пам’ятаються все життя? — Мабуть, найбільше згадується перша нагорода. Я отримала звання «Заслужена артистка Грузинської РСР» у 24 роки. Але нагороди не завжди матеріальні. Наприклад, якось на моєму концерті у Тбілісі був присутній Патріарх Грузії. Ось тоді це була для мене, як для православної людини, найбільша нагорода. — Ви відчуваєте себе частиною російського шоу-бізнесу? — Я себе відчуваю частиною культури. І, мабуть, це краще, ніж бути частиною шоу-бізнесу.
