«Тебе задушу, а дітей повикидаю...»

2289 0

Ми у соцмережах:

«Тебе задушу, а дітей повикидаю...»

35-річна Анна з Рокитного виглядає набагато старшою за свої роки. Це й не дивно, адже майже 16 років прожила з чоловіком, який постійно з неї знущався. Коли Анна дізналася про психічне захворювання чоловіка, яке й було причиною його агресивності, розлучилася. Але досі не може ні себе, ні своїх вісьмох дітей від нього захистити.

Чоловік-священик змушував дружину дивитися…порнофільми З Ярославом Анна познайомилася на танцях у клубі. Вродливий хлопець з батьками саме переселився у село на Львівщині, де мешкала з родиною Анна. Молоді люди відразу вподобали одне одного. Тож зустрічі та проводжання з клубу додому невдовзі закінчилися весіллям. Жили молодята спочатку в батьків Анни. Ярослав не пив, як більшість чоловіків у селі. Тож дівчина цілком могла сподіватися на щасливе сімейне життя. Однак після того, як у них народився первісток, чоловік вперше підняв на Аню руку. Поступово побої Ярослава стали для молодої дружини звичними. А приводами для них могло стати будь-що: не те сказала, не так зробила, не тому дитину навчила. Коли сину виповнився рік, чоловік, який мав лише освіту тракториста, вирішив піти навчатися до духовної семінарії у Москві. Аня наївно сподівалася, що ось це, нарешті, його виправить. Адже священицький сан зобов’язує до зразкової поведінки. Втім, це не допомогло. Якщо із чужими людьми Ярослав поводився пристойно, то вдома його могло роздратувати будь-що і він кидався на дружину з кулаками. Коли чоловік отримав сан священика, його направили на роботу в Рокитне. Тут дали церковну хатину і Аня уже двома дітьми поїхала за чоловіком. Про те, що відбувалося у хаті духовної особи, Аня спочатку соромилася розповідати. Ну хіба скажеш комусь про те, що чоловік-священик змушує дружину дивитися порнофільми, щоб та знала, якою має бути справжня жінка?

«З такою хворобою чоловік може навіть вбити», — сказала медсестра Священиком Ярослав був недовго. Перший приступ хвороби, коли батюшка роздягнувся догола на вулиці у Рокитному, а потім знову ж таки голим завітав до владики, позбавив його сану і вперше привів до психлікарні. Тоді лікар, зі слів Ані, не сказав їй, що чоловік психічно хворий. «Це просто стрес, викликаний звільненням з роботи», — пояснив він і жінка у це повірила. Лікувався Ярослав недовго, як і всі наступні рази, коли знову потрапляв до психлікарні. Адже щоразу через кілька днів після початку лікування його забирала з лікарні мати. Позбавлення сану Ярослав переніс тяжко: палив газети, ікони, які були в хаті, заборонив дружині ходити до церкви, спілкуватися з родиною. Тримав її, як у в’язниці: навіть на похорон батька не пустив, а писати листи матері Аня змушена була на чужу адресу. Усе більше виявлялася й його неадекватність. Ярослав міг вдягнути сукню дружини і в ній ходити, відбирати у дитини соску. Став ще жорстокішим й агресивнішим: кидався на Аню з сокирою, з ножем, не раз її душив, бив залізним прутом, намагався видерти очі. Одного разу насильно побрив наголо дружину й дітей. Його агресивність стала виливатися й на інших людей. То накинувся на чоловіка на вулиці за те, що той не там прив’язав коня, то з сусідом побився. Врешті терпіння у дружини луснуло. Коли чоловік став піднімати руку й на дітей, а медсестра у лікарні пояснила, що за хвороба у Ярослава і додала, що з нею він спокійнісінько може навіть убити, Аня вирішила розлучитися. Проблем з цим не виникло. Два роки тому вона отримала розлучення і суд залишив дітей з нею. Отримала церковне розлучення Аня й від владики. Причому той дозволив їй лишитися жити до повноліття дітей у церковній хаті в Рокитному. Однак саме це нині і є головним болем жінки. Адже у цій же хаті зареєстрований її колишній чоловік. Хоч він не живе постійно у Рокитному, бо здебільшого мешкає у домі своєї матері в Радивилівському районі, однак час від часу навідується до Ані з дітьми.

Сина вдарив поліном по голові — У Ярослава є ще й власна хата у Радивилівському районі, — розповідає Аня. — Він її купив за гроші, які я отримувала як допомогу держави на дітей, а їх у нас народилося восьмеро. З цієї допомоги не давав мені практично ні копійки. Все збирав на хату, хотів переселитися ближче до своєї матері, щоб їй допомагати, бо у неї 2 гектари городу. Тож діти наші змушені були ходити у залатаному вбранні. Але, не зважаючи на те, що має житло, він час від часу з’являється до нас. Може в 2-3 години ночі залізти в хату через вікно. Повисаджував у хаті вікна. Скаче з кулаками. Б’є мене до непритомності. Постійно погрожує: «Я тебе вночі поріжу на шматки або задушу, а дітей повикидаю і мені нічого за це не буде, бо у мене є жовта картка». Діти через це залякані, знервовані. Найменша донька після того, як вдарив мене, коли я її тримала на руках, перестала говорити. Я не раз з дітьми вимушена була ховатися від нього по людях у Рокитному. Зверталася в міліцію, але там на таке особливо не реагують. Колись прийшли, то він з них погони позривав, став сокирою розмахувати. То тепер мені просто кажуть: «Він же ніякого злочину не вчинив». Мабуть, чекають, доки він когось із нас уб’є. Адже коли мене побив так, що у мене був струс мозку, навіть заяву від мене не прийняли. Врешті цього року Ярослав таки скоїв злочин і ним зайнялася Рокитнівська прокуратура. Старшого сина, 17-річного Івана він вдарив поліном по голові. Іван схопив батька за руку, коли той кинувся з поліном на матір, і поплатився: отримав черепно-мозкову травму й опинився в реанімації. Лікарі про цей випадок, звісно, повідомили правоохоронцям. Та навряд чи це допоможе родині надовго позбутися Ярослава. Адже той психічно хворий і може бути визнаний неосудним.

Адвокати боялися прокляття колишнього священика Допомагати Ані взялися працівники Рокитнівської районної служби у справах сім’ї та молоді і центру «Жінка для жінки». Юрист центру захищала права Ані у суді, куди та звернулася з проханням виселити з хати колишнього чоловіка. Однак Рокитнівський районний суд у задоволенні позову їй відмовив. Адже, згідно з законодавством, виписати з помешкання мають право, якщо ти у ньому не живеш більше, як півроку. А Ярослав, хоч давно не живе з дружиною й дітьми, але час від часу в Рокитне приїжджає. Нині Аня подала апеляцію і сподівається, що все-таки зможе якось захистити своїх дітей. Також вона очікує на позбавлення Ярослава батьківських прав. Дозвіл на це уже дала Рокитнівська селищна рада, тепер слово за депутатами райради. Поки житлове питання не вирішене, Аня з дітьми вимушена переховуватися у знайомих: — Не знаю, що робити, — зітхає жінка. — Адже скоро дітям у школу. А як повертатися до Рокитного? Колишній чоловік мене там заб’є. А захисту вже й не знаю, в кого шукати. До речі, як розповідає керівник центру «Жінка для жінки» Тетяна Білковська, Аня навіть не могла знайти собі в Рокитному адвоката, щоб захистив її у суді. Адже всі, до кого зверталася, боялися…прокляття колишнього священика, яким той погрожував. Ярослав залякував не тільки колишню дружину, мовляв, я за себе не ручаюся, якщо не забереш апеляцію, а й усіх, хто брався допомагати Ані, погрожуючи повбивати їхніх дітей. Нині найменшенький у родині п’ятирічний Михайлик, коли його запитали про тата, каже, що його не любить, бо «він маму ножиком різав». Поки що держава не здатна захистити ні Михайлика, ні його братів, сестер та маму.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також