Рівнянка Олександра Мамонтова готується до десятого дня народження найбільшого кота у місті. Характер, як і лапи у Тимофія, досить важкий. Не кожного відвідувача квартири цей кіт визнає за «свого», а що має домашній улюбленець авторитетний вигляд, то, буває, достатньо одного його сердитого погляду, щоб гість знітився і навіть, як бувало не раз, з переляку виліз на табуретку. Справжній господар помешкання (таким себе, безперечно, вважає Тимофій) спробував встановити повне панування у рівенській квартирі, однак тільки наполегливість пані Олександри дозволила вказати нахабі на його місце. При вигляді пластмасової палиці кіт шипить, нервово б’є хвостом і відходить ближче до дверей. Як можна уживатися з таким примхливим створінням?
— Насправді ми всі дуже любимо Тимофія і вже не уявляємо, як можна без нього жити, — відповідає пані Олександра. — Наш кіт народився у цій квартирі. Його мама породи «російська голуба» гостювала у нас, коли їй прийшов час познайомитися з батьком Тимофія — чистокровним «норвежцем». За деякий час народився наш улюбленець, він був першим з чотирьох котенят приплоду і його розміри навіть у перший день життя були вражаючими. А вже до року кіт важив близько 6 кілограмів. Зараз, на десятому році життя, кіт важить тринадцять кілограмів, при цьому споживає зовсім мало їжі. Йому достатньо шматочка ковбаси, щоправда, дорогої. — А яка улюблена страва? — Консервовані сардини в олії. Ми навіть думали, як йому день народження справляти — хіба що сардинами обгодувати, але… Тимофій вже кілька разів об’їдався і йому потрібна була допомога ветеринара. — До речі, а що кажуть ветеринари — чому кіт такий великий, що за аномалія? — Ніхто не може з’ясувати, що сталося: брати і сестра нашого кота — тварини звичайних розмірів, а в Тимофія один вус — чотирнадцять сантиметрів. Кажуть, якась «гримуча суміш» генетична вийшла. Хоча кіт звичайний: раніше їв усе потрошку — і буряк, і ліверну ковбасу. Оце останнім часом «запанів», тому їсть мало, але тільки дуже якісну їжу. Мені, пенсіонерці, чесно кажучи, це не дуже легко — хоч-не-хоч, а десь до ста гривень на місяць обходиться його утримання. — Собак боїться? — Скоріше, вони бояться Тимофія. Так склалося, що через свої розміри кіт у дитинстві мало гуляв. А зараз — то й взагалі з дому не виходить. Навіть у під’їзді себе почуває некомфортно — поспішає до квартири. Тому знайомства особливого ні з котами, ні з собаками не водить. А оскільки й не знає, яку небезпеку несуть собаки, підходить до них, обнюхує. Собаки ж чомусь лякаються і тікають. Гуляти кіт не любить ще й тому, що у нього з подвір’ям пов’язані сумні спогади — чотири рази він падав з балкона четвертого поверху. На щастя, найбільша травма від цих пригод — це прикушений язик. — А як кіт ставиться до гостей? — Ви знаєте, іноді буває навіть незручно. Розстелиш постіль на дивані для своєї подруги, поговориш хвилинку, аж дивись — Тимофій вже вмостився на дивані, потягується. Тому спати, зважаючи на його габарити, доводиться скраєчку. Але взагалі кіт дружелюбний, єдине — нікому, крім «своїх», не дозволяє себе зачіпати. Та й, чесно кажучи, мені теж іноді від нього діставалося. Тимофій — хижак, він чатує на здобич, підкрадається і нападає ззаду. Коли був молодший — гасав по квартирі, незважаючи на вагу, забирався на килим, гриз свою улюблену табуретку. — Характер, скажемо так, не з легких… — Так. Як тільки ми посваримося, він відразу біжить до шафи. І можете бути певними — у нього вистачить сил, щоб усю постіль, увесь мій одяг з шухляд повивертати, влаштувати мені повний безлад. Коли кіт спокійний, то любить годинами сидіти перед дзеркалом — уважно вивчає своє відображення і, мабуть, тим, що він бачить у дзеркалі, Тимофій надзвичайно задоволений. Хоча кіт є кіт — він лащиться, муркає, любить спати в ногах. Єдине, що з його вагою це перетворюється на велику неприємність: десять хвилин — і під його вагою ноги мліють. Тому зараз я зачиняю на ніч кімнати — але й так чути його важкі кроки, навіть килим не може приховати пересування нашого важковаговика.
