Минув не один місяць відтоді, як мешканка одного з районних центрів Рівненщини Юлія поховала свою 47-річну сестру Іванну (ім’я змінено). Друзі та знайомі, які прийшли на похорон, говорили, начебто раптово померла чи то від серця, чи від тромбу. Але близькі родичі вважають, що Іванна померла не від хвороби серця, про яку вони ніколи не знали, а від систематичних побоїв.
— Раніше не розуміла людей, які прагнули помсти, а тепер, особливо коли бачу страждання нашої мами, я не можу змиритися з тим, що моєї сестри вже немає, а той, хто завдав їй стільки болю і страждань, добре почувається, — каже пані Юлія. — Уперше чоловік вдарив Іванну років з 20 тому. Вона звернулася в міліцію, але ніхто там жодної проблеми в цьому не побачив. «То ж не вбив», — сказали.
Сестра розлучилася з чоловіком, але не пішла від нього, жили й далі в одному будинку, який дістався їй у спадок від нашого батька. Вона працювала зубним техніком і добре заробляла, проблем з грішми в їхній сім’ї ніколи не було. Натомість були інші. Зараз вже нічого приховувати, що вона випивала, а колишній чоловік її бив. Якщо не міг з цим жити, то нехай би покинув, пішов від неї, але ж ні, мабуть, побоями хотів її «вилікувати». Бувало, що й вихвалявся цим. Ми, рідні, намагалися допомогти Іванні, та марно. При цьому вона усе ж працювала і непогано заробляла. Якщо й пила, то це не привід бити її до втрати свідомості. І я, і мій брат багато разів приводили Іванну до тями після побоїв, а потім лікували. Пропонували піти від чоловіка жити хоча б до матері, вона має окрему квартиру, але сестра боялася, щоб не було ще гірше. Коли скаржилася — бив, тож вона потім про синці казала, що впала у ванній… Коли я казала, що він колись уб’є її, вона відповіла, що так уже й буде…
За два тижні до цього сестра пройшла повне обстеження перед операцією, яку їй мали робити під загальною анестезією, і жодних проблем з серцем у неї не виявили, інакше операцію не призначили б. Я не бачила її напередодні смерті й не знаю достеменно про її останній день, але те, що бачила, наводить на думку, що не від серця вона померла. Коли мене запитують, чому вона це терпіла, я й сама б хотіла знати відповідь. Кому була потрібна ця жертва?..
За фактом смерті у райвідділі відкрили кримінальне провадження. На той день, коли я прийшла в поліцію поговорити зі слідчим, цією справою взагалі ніхто не займався, бо слідчий звільнився. Призначили іншого, і він ще до одержання результатів судмедекспертизи запевнив мене, що це не насильницька смерть, і хоч би куди я звернулася, це нічого не змінить. На підставі висновків, які згодом прийшли, справу закрили. У них описана хвороба серця, від якої настала смерть. І що синці на тілі до смерті призвести не могли. Якби це допомогло встановити істину, ми з мамою хоч зараз дамо згоду на ексгумацію тіла.
Сімейна радниця з Рівного Любов Романюк каже, що звернень побитих чоловіками жінок останнім часом дуже багато. За неповних вісім місяців цього року складено 2052 адмінпротоколи за вчинення домашнього насильства та відкрито 26 кримінальних проваджень за те ж саме. З них 11 закрито, лише 5 надійшло в суд.
Скривджені колись коханими чоловіками жінки їдуть за порадою навіть з районів. Сімейні радники готові вислухати кожну і навіть залучити, якщо потрібно, юридичну чи медичну допомогу, супроводжувати аж до суду. Але ніколи не переконують у тому, як правильно вчинити — кожна жінка має це вирішити сама.
— Часто жінка, яка зазнала насильства, морально не готова до кардинальних змін, — розповідає Любов Романюк. — Вона приїздить розповісти про свій біль, поділитися, отримати пораду. Та вона має розуміти, якщо чоловік побив її чи дітей, то це повториться знову. І якщо забрати заяву з поліції, бо помирилися, вона не доведе періодичність побиття. А щоб суд виніс обмежувальний припис, який забороняє чоловікові наближатися до скривдженої ним жінки, має бути періодичність викликів. До всього, страждають діти, які бачать це.
Маємо багато успішних прикладів, та є й випадки, коли жінка відступає, думає, що все владнається. Сподіваюся, ситуація зміниться на краще, коли запрацює поліцейський проект протидії сімейному насильству «Поліна» і на виклики виїжджатимуть спеціальні підрозділи оперативного реагування.
Ситуації бувають дуже різні, але важливо зробити так, щоб жінка більше не страждала. Немає ніякого сорому в тому, щоб скаржитися на побої в сім’ї. Соромно має бути тому, хто б’є жінку. Треба не мовчати, а діяти, звертатися в поліцію і в суд, щоб максимально відгородити себе від дій насильника. Вона має зрозуміти, що він не зміниться. І що мертва мама дітям уже не допоможе.
Світлана ФЕДАС.
