Торт нашого життя — як його не зіпсувати

1916 0

Ми у соцмережах:

Торт нашого життя — як його не зіпсувати

Усі ми втягнуті в процес обертання навколо своєї осі. Щось притягується на нашу орбіту, щось відштовхується. Цей обертовий диск складається з кількох шарів — як торт. Тут і особисте, і професійне, і статеве, і рольове, й минуле, і майбутнє... Багато всього. Чим іменитіший власник, тим більше бажання, щоб його життєвий виріб мав дорожчий та престижніший вигляд.

Усі ми втягнуті в процес обертання навколо своєї осі. Щось притягується на нашу орбіту, щось відштовхується. Цей обертовий диск складається з кількох шарів — як торт. Тут і особисте, і професійне, і статеве, і рольове, й минуле, і майбутнє... Багато всього. Чим іменитіший власник, тим більше бажання, щоб його життєвий виріб мав дорожчий та престижніший вигляд. З іншого боку, хтось давиться сухарем одноманітності й суцільних недоїмок. Так би мовити, коли немає хліба — задовольняємося видовищами. На жаль, телевізор та Інтернет — не просто життєвий простір багатьох наших співвітчизників, куди ті переносять усі свої надії і сподівання (на дії немає ані сил, ані часу). На цей винахід цивілізації люди нанизують, мов на стрижень, усе своє життя. На запитання, чому така нещасна, можна з упевненістю відповісти: тому, що живе людина в екрані. Однак екранна, як, утім, і будь-яка інша залежність — не причина наших бід, а наслідок того, що нам бракує чогось важливого. І якщо вже виник образ торта, розберімося, яким в ідеалі він повинен бути. ”Торт життя» має бути суцільним, а не розпадатися на шматки. Ось, наприклад, чоловік працював-працював, домагався чогось. А дружина пішла від нього. Бо чоловіка не було поруч. З роботою своєю був одружений. Або інший приклад. Старається людина — веде здоровий і дуже правильний спосіб життя. Тільки нікому від цього не тепло. І чим більше вона це відчуває, тим сильніше тренування і жорсткіші вимоги до себе та близьких. А потім раптом валиться все. Дружина втекла, дочка живе своїм життям, співробітники цураються. І тоді людина зводить рахунки із життям. Висловлюючись духовними категоріями, гординя всеправедності карається. ”Торт життя» неодмінно має бути смачним. З кондитерськими виробами як трапляється: з вигляду так собі, а покуштуєш — смакота! Або навпаки: на вигляд ласощі апетитні, а відкусиш — і виплюнути незручно, і проковтнути — неможливо. Знаю одного типа. З вигляду — суцільна благоліпність, а вдома тиран: і жадібний, і цинічний, і марнославний. На роботі його просто ідеальним вважають. З чужими — суцільна чарівність. А зі своїми можна хамити — все проковтнуть, куди подінуться. Вони ж від нього матеріально залежать... Тільки діти виростають і відвертаються від батька, бо в сім’ї не отримали головного — довіри до людей. І дружина вибачити йому покалічену долю теж не може. А він і дружину, і дітей невдячними вважає. Картинку йому псують. І хто ж тут винен? Як усе переплетено. Адже, коли розібратися, якби дружина була особистістю, що розвивається, а не жертвою, чи в іншій ролі з домінуючою установкою «мені це не підходить», — напевно, зовсім інакше могли скластися стосунки. І діти, між іншим, — продукт її виховання більшою мірою, ніж батька. Звісно, торти — справа смаку. Інколи трапляється чужих «делікатесів» скуштувати. І, буває, такий апетит прокидається на чуже! Усе з’їв би! Але ні — не дають. Розповіли рецепт, помилувався, понюхав — і досить. Захоплюється людина — так хоче бути ближчою! А там уже все склалося — своє життя. І немає місця тобі в її оточенні. І сім’я, і дружба — все ще з юності зав’язано. Хоч які привабливі чужі витвори, найважливішою залишається наша власна страва життя. Звісно, ми хочемо, щоб вона була гарною і багатою на вигляд. Чого тільки не робимо, щоб справити враження (а треба бути, а не здаватися)! Капітал нарощуємо, оберти збільшуємо. Курси закінчуємо (це за наявності вже двох освіт), у дорогі поїздки мотаємося, логотипи свої скрізь пхаємо. Будинок зводимо. І меблі без кінця міняємо. І мало нам влади — у політику вже ліземо... Ех, скільки дарма енергії й часу марнується... І вся метушня — навколо своєї осі. Нелегко це визнавати. Ми всі посаджені на палю свого его. Доки не стали усвідомлювати, а усвідомивши — шукати, діяти, любити своє життя. Адже хворе его — індикатор нестачі любові, душевного руху, внутрішньої легкості. Що ж слід усвідомити? По-перше, це наше життя. І тільки ми відповідальні за свої переживання з приводів та без них. Акцентуємо на поганому, депресуємо? Отже, перемащуємо коржі дьогтем замість фруктового джему. Зациклені на минулому, згадуючи і жалкуючи за ним? Отже, перепалюємо і пересушуємо коржі — вони будуть жорсткими й гіркими. Не зробимо чогось вчасно — тісто перестоїть, скисне. Важливо також, які інгредієнти ми в життя-торт помістимо. Що я туди поклала б передусім, то це Любов — живильний мед для довгої й цікавої подорожі. Жаль, майже не вчать любові в родинах і зовсім не вчать у школах (зате з молодших класів залякують СНІДом та розповідають про презервативи). Ще варто потурбуватися, щоб страва наша була не тільки смачною, а й здоровою. Не слід туди кидати отруту образ, ревнощів, злості. Як люди самі себе труять! Ображаються спочатку на матір, потім на свого супутника. Проносять цю образу через усе життя. І хто від цього виграв? Твоє ставлення, твої переживання — тільки твій вибір, тільки твоя особиста справа. Хочеш давитися камінням, викликати у себе блювоту й судоми — ніхто тебе не зупинить. Ти сам кладеш у страву те, що тобі вигідне й любе. Але життя все ж таки не торт! Його не можна один раз вдало спекти й насолоджуватися завжди. Духовна праця — це щоденна робота з матеріалом свого життя, не сізіфова метушня, а велика шляхетна творчість, священна гра. І як у грі — тут усе можливо і завжди можна почати з нульової позначки. Якщо наповнимо життя світлими враженнями, наситимо його багатьма діями, своїми маленькими і великими відкриттями, — то й страви на кожен день будуть екзотичними. Правильного рецепта для всіх не існує. Не слід дотримуватися чужих правил. Треба ловити свою хвилю, винаходити свої фокуси. Саме винаходити. Але якось не спеціально, не напружено. Справжні творці пишуть, як дихають — легко й природно, граючи. Наше життя — таїнство, чарівний танець. Як нам рухатися душею, розумом, тілом — пізнаємо тільки ми самі. Особисто я щодня створюю свій світ, щоб його любити. Але це моє бачення, способи втілення і прояви любові у своєму світі існують найрізноманітніші. Жаль, коли люди нескінченно повторюють самі себе, жують одну й ту саму понуру жуйку, давно забувши її початковий аромат і призначення. Вичерпав себе один спосіб — шукай інший. Навіть поголодувати певний час не страшно — без грошей, без роботи побути, без супутника життя. Це дозволяє відчути приплив сил для нового витка у власному розвитку. Гра нескінченна, як нескінченна любов, — увійди в неї й розпочинай священну творчість.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також