У мого батька був кум — старший сержант міліції. По суботах вони полюбляли ходити в баню, після чого добре випити і закусити. Дядя Володя мав понад сто кілограмів ваги за середнього зросту і через це рішуче не відповідав образу міліціонера, який намагалася нав'язати тодішнім дітям тодішня ж пропаганда. Решта міліціонерів мого дитинства теж були рішуче не схожі на тих, хто може захистити чи прийти на допомогу. Тож у підлітковому віці я міліції не боявся — від будь-кого з них можна було в разі чого легко втекти, що, як я потім зрозумів, цілком задовольняло обидві сторони.
Власне, я й тепер біжу швидше за моїх однолітків, які присвятили себе міліцейській службі. Звісно, я це все не просто так згадав. Спогади навіяли новітні поліціянти, які просто лізуть останніми днями в очі на центральних вулицях столиці. Користі від них навряд чи поки що більше, ніж від колишніх і нинішніх міліціонерів. Зате усі вони до одного — худі. Саме худі, а не стрункі, бо стрункий — це той, хто регулярно займається фізичними вправами і не їсть зайвого. Худий же — це той, хто ще не наївся, але хоче. Тож поки що худі та молоді поліціянти в основному демонструють киянам та гостям столиці свою форму та японський автотранспорт. Народ дивиться з цікавістю, але не вірить. Тому що не можуть нас одночасно охороняти товсті міліціонери, на яких клейма ніде ставити, і нові, чесні й прозорі поліціянти. Або ті, або інші — середини немає. Ми вже знаємо, що буває, коли окупаційні війська в один день оголошують "українською армією", окупаційне КГБ — "службою безпеки України", а кримінальних злочинців — "патріотами України". Те ж саме, як би мені цього не хотілося, буде з новими поліціянтами, які теж із часом розтовстіють, після чого їх без форми буде не відрізнити від бандитів, як зараз не відрізниш сусідів на вулиці з новими особняками. Усі однакові. Хоча за документами один суддя, другий прокурор, третій полковник міліції. А четвертого вони усі разом спочатку ловили, а потім випускали. Ніяких зовнішніх відмінностей — однакові черевця, однакові коротко стрижені потилиці, однаковий погляд, від якого краще втекти подалі. Тим більше, що це нескладно. Ще з тих часів, коли вони ще були худими, як нинішні нові поліціянти.
