...Коли Михайло Трохимчук вийшов з машини, то побачив біля колодязя лісничого Миколу Пивоварова, який обняв свою дружину та дитину, ніби прощаючись з ними. Жінка плакала. А біля стіни контори лісництва стояв карабін. — Там на вежі лежить твій Вадим. Він мертвий, його застрелив лісничий, — сказали Трохимчуку односельчани. І чоловік знепритомнів.
Син був непосидючим
Сьомого серпня цього року Вадиму Трохимчуку з села Біловіж Рокитнівського району мало виповнитися сімнадцять років. Хлопчик цьогоріч закінчив десятий клас. Сказав мамі Олені, що ще рік провчиться у сільській школі та поїде у Київ до своєї тітки, щоб там стати водієм. Хлопчик — найстарша дитина у родині Трохимчуків, окрім нього, батьки виховують ще семеро синів та доньок. Вадим охоче допомагав батькам по господарству, і за кіньми доглядав, і буряки допомагав полоти, і в ліс за ягодами та грибами ходив.
— Він був таким непосидючим, що я щоразу хвилювалась, щоб з ним нічого не сталося, — зізнається згодом мама Вадима.
Минулої п’ятниці Михайло Трохимчук збирав сіно, дружина працювала на городі, а Вадим пішов у ліс збирати чорниці. Повернувся додому близько шостої вечора. Приніс 13 літрів ягід. Трохимчуки їх возили на продаж у Львів, адже там літр чорниць коштує до сорока гривень, а це гарний заробіток для багатодітної родини. Вже й квитки на потяг купили. Вадим ще допоміг тату розвантажувати сіно. Хотів поїхати з ним ще раз на сінокіс, щоб забрати решту скошеної трави.
— Та я сказав сину, щоб він йшов відпочивати, бо бачив, що він втомленим повернувся додому. Сам збираю ягоди і знаю, що то нелегка робота навіть для дорослого, не те що для дитини, — розповідає Михайло Трохимчук.
Вадим увімкнув телевізор, проте нічого цікавого, схоже, не знайшов, отож пішов бавитися з сусідськими дітьми — своїми друзями. В Альони Таргонської у той день був день народження. Разом з 11-річною іменинницею, її ровесницею Марійкою Богданець та семикласником Валерієм Приймаком Вадим пішов у лісництво.
Дорогою Вадим побачив односельчанина, який рибалив. Підійшов до чоловіка.
— Ось ще трохи ягід назбираю і собі куплю таку ж магнітолу, як у вас. А ви мені допоможете її настроїти? - запитав хлопчик чоловіка.
— Згода, допоможу, — відповів той.
І Вадим пішов з друзями далі. Вони піднялись на пожежну вежу, яка розташована за метрів сто від контори Біловізького лісництва ДП «Остківський лісгосп». Її оглядовий майданчик давно став місцем розваги тих дітей з села, хто не боявся піднятись на тридцятиметрову вежу. Адже звідти проглядався навкруги чудовий краєвид. Діти не знали, що на них вже чатує біда.
— Близько дев’ятої вечора нам додому зателефонував племінник Василь та запитав, чи всі наші діти вдома. Я подивився, не було лише Вадима. Після племінника одразу зателефонувала сестра, яка дуже настирливо просила подивитись, кого з наших дітей немає вдома. Вона сказала, що у лісництві щось трапилось, чи то лісничий когось з дітей побив, чи то підстрелив. Я вскочив у машину та поїхав туди, — розповідає Михайло Трохимчук.
»Дядьку, не стріляйте, тут вже кров!» — благали діти Лісничого Миколу Пивоварова мешканці села Біловіж не раз бачили на вулиці зі зброєю на плечі, він носив її без чохла. І не раз стріляв у птахів, а якось навіть односельця в ногу поранив, щоправда, з пістолета, який стріляє гумовими кулями. У ту п’ятницю Пивоваров повертався зі своїм колегою з Осток. Побачив, що на вежі хтось є. Витягнув карабін ТОЗ, який мав оптичний приціл, та не вагаючись натиснув на курок. Тишу розірвав не лише цей постріл, а й несамовитий дитячий крик. Микола перезарядив карабін. — Дядьку, дядьку, не стріляйте, тут вже є кров! — почулось дитяче благання. Микола зняв куртку та поліз на вежу. На півдорозі зустрів дітей, які поспіхом спускались на землю. Накричав на них, щоб негайно забирались додому. А на оглядовому майданчику Микола побачив хлопчика. Це був Вадим. Куля пробила одну з дощок вежі та влучила дитині під око. Хлопчик від цієї травми помер. Батько дитини, почувши звістку про те, що на вежі лежить мертвим його Вадим, знепритомнів. — Коли я отямився, запитав Пивоварова, навіщо він вбив мого сина. Він мені відповів, що бачив, як на пожежній вежі сидів... птах. У нього неподалік садиба розташована, де є гуси та каченята, тому й відстрілює птахів. Він сказав мені неправду, бо через оптичний приціл люди бачать на величезній відстані, і навіть вовка за 500 метрів розгледіти в оптику можуть, а не те що дитину, — каже Михайло Трохимчук. — Слідчо-оперативна група приїхала у село майже опівночі. До того часу наш Вадим лежав на оглядовому майданчику. Піднятись до сина мені не дали. Пивоварова працівники міліції затримали. Спершу — на три доби. А потім суд продовжив термін його тримання під вартою ще на сім діб. — Щодо Миколи Пивоварова прокуратура Рокитнівського району порушила кримінальну справу за фактами перевищення службових повноважень та убивства з необережності. Слідство у справі триває, — повідомила «РВ» прес-секретар прокурора Рівненської області Людмила Суржук. — Я хочу, щоб він отримав справедливе покарання за те, що вбив дитину! Я цього ніколи йому пробачити не зможу, а люди кажуть, якщо він залишиться на волі, то вчинять над ним самосуд, — каже, плачучи, Олена Трохимчук.
