Три хвилини над землею

1761 0

Ми у соцмережах:

Три хвилини над землею

«Зайвий удар об землю розуму не додає», — так жартують ті, кому довелося проходити службу в десантних військах і стрибати з парашутом. На аеродром у селі Воронів вже декілька десятків років майже щодня з’їжджаються люди, які не поділяють цієї думки. Більше того, вони просто не уявляють свого життя без відчуття вільного падіння і тих, вже згаданих у військових приказках, ударів об землю. Зрозуміти їх важко, але можна. Щоправда, лише після того, як особисто переживеш ці почуття.

Страхування за дві гривні На аеродромі в суботу було людно. Цього погожого дня тут відбувались обласні змагання з парашутного спорту, крім того, було чимало молодих людей, які, як і я з товаришем, хотіли вперше випробувати себе в польоті. Це був останній день перед закриттям сезону. ...Щойно ми від’їхали від центрального КПП, як інструктор парашутної підготовки Сергій Ковальчук командирським голосом спрямував нас до невеликого вагончика, де знаходився медпункт. Миловидна жінка задала кілька стандартних запитань, поцікавилася, чи немає скарг на здоров’я, виміряла тиск, зріст і вагу. Останнім штрихом стало страхування життя. За дві гривні, як пояснила працівниця медпункту, у разі отримання травми страхова компанія виплатить парашутисту-невдасі від 50 до 1000 гривень. Але, відверто кажучи, враховуючи масштаби ризику, якому піддається той, хто стрибає вперше, такі суми зовсім не заспокоювали.

Півгодини на підготовку Наша група з десяти чоловік отримала мішки з парашутами. Завантаживши їх у машину, ми, як в армії, строєм пішли у навчальне містечко. Тут на спеціальному турнікеті висіли тренажери, подібні до парашутних підвісок, де перед стрибком можна випробувати себе у підвішеному стані. Але найголовніше — навчитися керувати хоч і не складним, все ж досить важким в управлінні парашутним механізмом. — Ви будете стрибати з військовими парашутами марки Д-5 і Д-6 з висоти 950 метрів, — почав інструктаж пан Ковальчук, — Тих, хто вже почав хвилюватися, заспокою: торік в усьому світі було зроблено понад три мільйони стрибків. Летальними випадками закінчилися тільки 13. Здебільшого це були стрибки професійних спортсменів, які намагалися якомога довше пролетіти у вільному падінні і не розрахували оптимальний час відкриття парашута. У вас буде все набагато простіше. Обидва парашути обладнані автоматичними приладами. Через три секунди відкривається основний купол. Якщо цього не станеться, то через 7 секунд автоматично відкриється запасний. Запасні парашути укладаю я особисто, тому якщо він не спрацює, потім можете висунути мені свої претензії. Це, звичайно, жарт. А взагалі, за 11 років моєї роботи тут я не пригадую жодного трагічного випадку. Після такого оптимістичного вступу ми прослухали 20-хвилинну лекцію з тактико-технічних характеристик парашутів, з якими будемо стрибати, і настанови практичного змісту: — Вистрибнули з літака, порахували про себе 501, 502, 503 і висмикнули кільце. Подивилися, чи відкрився основний купол, і після цього відключили механіку запасного парашута. У повітрі спробуйте керувати своїм парашутом. Розверніть його за напрямком вітру. Коли будете приземлятися, визначіть точку приземлення. Вона буде відносно вас нерухомою. І дивіться на горизонт. Ноги мають бути витягнуті перед собою, складені разом, трохи зігнуті. Крім того, напіврозслаблені. Ні в якому разі не дивіться під ноги, інакше виникне нестримне бажання пробігтися. Зазвичай такі пробіжки закінчуються у травматології. Теоретична частина закінчилася тим, що кожен з нас спробував повисіти на тренажерах і стрибнув з тумбочки, щоб відпрацювати правильне приземлення.

Першими стрибають найважчі Інструктор завів нас до салону літака АН-2, який у народі називають «кукурузником». Там, вже на місці, він ще раз дав настанови. Тим часом нам видали по два парашути та шоломи, і ми поволі почали одягати на себе екіпіровку. Основний парашут, вагою 16 кілограмів, неприємно тиснув на плечі. Очікування здавалося дуже довгим. Обличчя видавали хвилювання майбутніх парашутистів. Одні просто сиділи насуплені, інші істерично сміялися, а дехто без упину про щось розповідав. Щоб відігнати від себе важкі думки, я підійшов до інструктора і попросив розповісти якісь кумедні історії, що траплялись в його практиці. — У мене особисто було більше двох тисяч стрибків, — почав розповідати пан Ковальчук. — Був випадок, коли проводив висадку одразу десяти дівчат, які вперше стрибали. Всі вони були невисокого зросту. Одна з них перед вильотом підійшла до мене і попросила, щоб там, на висоті, допоміг їй вистрибнути з літака. Коли піднялися в повітря і я відкрив двері літака, вона стала перед виходом і жалісливо подивилася на мене: «Ви ж обіцяли мені допомогти вистрибнути...» . Я взяв і виставив її за борт літака. Таким самим способом висадив усіх дівчат, що були в салоні. А взагалі, парашутний спорт — це спорт підвищеного ризику, тому особливо жартувати тут не доводиться. Спортсмени можуть пожартувати між собою на землі, а коли піднімаєшся в небо, тоді потрібна максимальна концентрація уваги, адже від цього залежить твоє життя. Інструктор розсадив нас у салоні літака по місцях залежно від ваги кожного. Першими мали стрибати найважчі. Земля залишилася внизу. Від тиску позакладало вуха. За декілька хвилин літак набрав необхідну висоту. В салоні гидко загула сирена і загорілася червона лампочка. Це був сигнал для висадки. Інструктор відкрив двері літака. За бортом поміж хмар виднілася земля, схожа на масштабну карту, поділену на квадратики. Інструктор скомандував підійти до дверей першому парашутисту — і за якусь мить він опинився за бортом літака. За ним — другий, третій... Наступним у черзі був я. Найважчим було зробити крок до дверей. Далі все відбувалося неначе уві сні. Кілька секунд стрімкого падіння. Про себе порахував до трьох і висмикнув кільце парашута. За якусь мить мене неначе хтось схопив ззаду за комір і тримав у підвішеному стані у повітрі за декілька сот метрів над землею. Земля після такого стрімкого падіння ніби зовсім не наближалася. Від радості, що твій парашут відкрився і ти живий, хотілося кричати... Від емоцій зовсім забув про те, що потрібно відключити автоматику запасного парашута. Згадав лише після того, як стропи парашута почали заплутувати ноги. Запасний купол поволі надувався, накрив мені обличчя і почав захльостуватися на основний парашут. «Невже це кінець?» — промайнуло в голові. Я добре розумів небезпеку ситуації: якби стропи парашутів переплелися між собою або запасний парашут ліг на основний і «погасив» його, то міг би впасти на землю неначе камінь. Із землі почулися крики інструктора, який у гучномовець намагався мені підказати, як діяти в цій ситуації, але щось розібрати було дуже важко. Тому все залежало тільки від мене. Усвідомлюючи це, я похапцем почав стягувати запасний парашут собі поміж ніг. На щастя, це вдалося. Так і приземлився.

Зустріч на землі Інструктор привітав мене з першим стрибком і тим, що оперативно, а головне, правильно зреагував на непередбачувану ситуацію. Як з’ясувалося згодом, відключити автоматику запасного парашута з моєї групи забули ще двоє. Щоправда, їхні «запаски» одразу збоку надулися і вони спокійно приземлилися на двох парашутах. Всіх переповнювали емоції. В очах людей, які разом зі мною вперше стрибнули, світилася радість. Після стрибка свідомість кожного з нас хоча б трішки змінилася. Особисто я усвідомив, що людина здатна на багато в цьому житті. Втім, через власний страх чи якісь інші обставини вона себе повністю не реалізовує.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також