Перегортаючи сторінки новин, намагався визначити головну новину для усього світу. Не про війну, яку акуратно проведуть проти Іраку з відеокамерами на дулах гармат і кінчиках ракет. Хоча теж цікаво. Камери стали настільки малими, що за бажання це відео можна вмістити на кінчику кулі від «калашникова».
Летить така куля в лоб своїй жертві й знімає останній вираз обличчя того, кому вона послана. Дістав потім цю кулю із мозку, що розмазався по асфальту, і дивись собі, насолоджуйся. Якщо не одержиш таку саму відповідь. Ну це таке, неестетичне. Набагато приємніше заглянути цією відеокамерою туди, куди людство заглядало тисячами років, аж відтоді, як винайшло одяг. Під спідницю. Так, саме під спідницю у понеділок заглядав без перебільшення увесь світ і провідні інформагентства повідомляли про все там побачене. Хіба ви не чули? Не може бути. Російська тенісистка ніби зробила собі на сідниці «тату» з іменем свого коханого. А оскільки заглянути на місце того «тату» можна лише під час змагань, коли спідничка, в якій граю ть тенісистки, задирається, всі інформагентства очікували відкриття турніру в Австралії, де ця тенісистка мала грати. У понеділок виявилося, що ніякого тату на вищезгаданому місці немає. Як доказ, по всіх каналах і газетах пройшло зображення сідниці тої спортсменки. Сідниця як сідниця — нічого особливого. Але ж геніально, як це все було зроблено. Нинішній народ лінивий і вивчати всі ці тенісні гейми, сети, матчболи мало хто захоче. Турнірні сітки, кваліфікації, чвертьфінали і тому подібна байда зацікавить одного з тисячі. А сідниця під спідницею — всіх! Бо це на рівні первинного людського інстинкту. Зазирнути ближньому туди, куди зазирати не прийнято. І це ніякі там не реал-шоу з прихованими камерами, після яких хочеться щонайменше помити руки, а ще краще — набити морду організаторам. Тут все цивілізовано: спортивний турнір, судді, глядачі й таке інше. Всі серйозно сидять, телекамери показують. І ніхто не зізнається, що прийшов подивитись чи увімкнув телевізор, аби побачити ту сідницю з написом чи без нього. І що з того, що місце всесвітнього інтересу виявилось у спортсменки чисто вимитим та ще й трохи припудреним? Тепер всі газети і журнали обговорюватимуть, чому того імені на задньому місці не виявилося: чи то стерла вона, чи то прикрила, чи не було того імені взагалі. Приємна дискусія — чи не так? Голову ламати не треба, напружувати хоча б щось — теж. І головне — абсолютно безпечно. Не те що читати оту книжку з розшифровками з-під дивана або передруки з подробицями біографії нинішнього прем’єра. Начитаєшся — потім не заснеш. А почнеш цитувати — не дадуть заснути. То про що ми там? Про сідниці тенісистки? Отож. Дуже цікаве місце.
