У храмі госпіталю зцілюють молитвою

1503 0

Ми у соцмережах:

У храмі госпіталю зцілюють молитвою

В Україні є лише декілька храмів, які функціонують при військових госпіталях. Один із них — у Рівному. Названий він на честь ченця Преподобного Агапіта Печерського, відомого своїм даром зцілення. Про те, як зцілюють молитвою в храмі шпиталю, розповів "РВ" у різдвяні дні його настоятель протоієрей Вадим Петровський.

храм_госпиталь

Начальник Рівненського військового госпіталю Олексій Кльонов відзначив настоятеля храму, де щодня моляться за здоров'я вояків, ювілейною медаллю
— На вашу думку, чи відрізняються цьогорічні різдвяні святкування від минулорічних, коли був мирний час? — Святкуючи, ми не просто віддаємо данину традиціям, а перш за все прославляємо Бога. І хоча Христос народився у Віфлеємі дві тисячі років тому, його в усі часи прославляють однаково. Так і в ці різдвяні дні молимося, колядуємо, робимо добрі справи та внутрішньо перетворюємося. Хоча, безперечно, нинішня ситуація в державі зовнішньо впливає на перебіг свят. Адже всі переживаємо за свою державу та вояків, які знаходяться на сході України. Разом із тим, це підсилює нашу молитву, нашу віру в Бога. — Із яким настроєм приходять до храму пацієнти госпіталю? — Пацієнти госпіталю — це люди, які тілесно захворіли. А хворобу кожен з нас сприймає по-різному. Хтось може впасти у відчай, хтось — сумує, а хтось вважає це випробуванням, яке потрібно подолати. Та будь-яка недуга дається людині не просто так і зводиться до одного: починаєш розуміти, що в один момент можна бути сильним, а в інший — слабким. Коли переступаєш поріг храму, з'являється надія, що Господь допоможе. Храм
Храм Преподобного Агапіта Печерського
— Коли до вас у сповіді звертаються із зізнаннями про те, що доводилося вбивати людей, що ви радите? Які знаходите слова підтримки? — Таїнство сповіді тому і має таку назву, бо, з одного боку, Господь дає нам таємничу свою благодать, очищає від гріхів, а з іншого — це розмова священика з людиною, яка окута певною таємницею. Я не хотів би цю таємницю розкривати. Можу лише розповісти, з чим звертаються до мене військовослужбовці поза сповіддю. А вони справді часто приходять із зізнаннями, що їм доводилося вбивати людей. Та й саме слово війна і те, що доводиться брати в руки зброю, навіть якщо тільки для того, щоб когось захищати, неминуче впливають на психологічний стан, емоції, почуття. Людина починає шукати підтримки. Тому коли військові до мене звертаються з подібними запитаннями, просто раджу їм частіше молитися. Щоб розуміли, що їх чує не тільки священик, а й Господь, який може втішити, не сказавши жодного слова. Цей мир і спокій відчуваємо тільки тоді, коли щиро молимося, а не просто говоримо якийсь набір молитов. — Чи завжди легко говорити солдатам про те, що вони бачили і робили в АТО? Відчуваєте, коли вони щось приховують? — Кожна людина — це таємниця. Навіть Господь, на відміну від лукавого духу, не вривається в людське життя насильно. Він, як сказано в Євангелії, стоїть біля дверей нашого серця і стукає, аби ми відкрили. Ми повинні слідувати цьому прикладу й не вимагати, щоб нам розкрили якусь таємницю. У кожного своя дорога до храму. Коли читаємо Євангеліє, бачимо, що навіть апостоли приходили до Христа по-різному: комусь це вдавалося легко, комусь — тяжче. Наприклад, Андрій Первозванний пішов за Ним як тільки його покликали, а апостол Павло — останнім, але потрудився більше за усіх... Розумію, що ті люди, які побували в зоні АТО, мають власні переживання, свій біль. Інколи про нього потрібно розповісти, а часом треба, щоб пройшов час, і тоді біль сам мине. Тому секретів спілкування ніяких не може бути. Але якщо відчувається в розмові якась тривога, дію по єдиному принципу, за яким і потрібно жити — принципу любові. Варто пам'ятати, особливо у ці різдвяні дні, що випадкових зустрічей не буває. Ми зустрічаємося, щоб поділитися своєю теплотою та добротою. — До храму приходять помолитися тільки військовослужбовці чи й персонал госпіталю, люди, які мешкають неподалік? — Часто приходять лікарі. Вони є прихожанами нашого храму, а дехто ще належить до приходського активу. Наприклад, начальник одного з відділень госпіталю — староста в храмі. Медики беруть активну участь у житті церкви, допомагають реалізовувати різноманітні соціальні проекти. Нещодавно, на свято Миколая, ми традиційно збирали благодійні кошти. Щороку їх спрямовували на потреби Будинку дитини, а цього року закупили тканину, щоб пошити теплі маскувальні халати для хлопців, які служать в зоні АТО. Бо вони зараз особливо потребують теплих речей і нашого тепла. Храм відкритий для всіх. Сюди може зайти будь-хто і значна частина прихожан — це саме жителі цього мікрорайону. Більше того, значною мірою завдяки саме цим людям храм будувався і функціонує. — Ті, кому ви допомагаєте, запитують, який патріархат УПЦ представляєте? — Природно, що люди про це запитують. Але водночас вони не вбачають жодної проблеми у тому, якому патріархату підпорядковується церква. Особливо зараз, коли кожна людина може спокійно обрати, до якого храму їй ходити. А військовослужбовці взагалі толерантні в цих питаннях. — Чи доводилося вам бувати та проводити богослужіння в зоні АТО? — Я священик, який служить у цьому храмі, і опікуюся людьми, які знаходяться на території військового госпіталю і приїхали із зони АТО. Тому сам на схід, де відбуваються бойові дії, не їздив. — Як часто відбувається служба у храмі? — Напередодні свят та у самі свята, по суботах і неділях. Окрім того, ввечері ми завжди служимо акафіст — це молебний спів, у якому беруть участь усі прихожани. Він співається саме для того, щоб підсилити молитви за мир в нашій державі. Храм часто відкритий і тоді, коли немає богослужінь. Люди можуть зайти помолитися коли їм зручно. — Є якісь особливі молитви за мир? — Молитов за мир у державі складено багато. Ми читаємо ту, яка загальноприйнята. Зокрема, звертаємося і до Преподобного Агапіта Печерського, на честь якого названий наш храм. Просимо, щоб святі умиротворили народ і ця страшна війна відійшла від нашої країни. — Як змінилася служба в церкві відколи почалися воєнні дії на сході України? — Люди почали щиріше молитися. А один із хірургів, який тривалий час співав у церковному хорі, нещодавно прийняв священний сан диякона. Коли бригади лікарів їздили з миротворчою місією в зону АТО, усі прихожани храму молилися за те, щоб вони повернулися живими та здоровими додому. Під час звершення молебню усі плакали. Люди прощалися з медиками як із членами своєї сім'ї, котрі збираються в далеку дорогу. Та й усі ми почали більше задумуватися над змістом життя і розуміти, що без Бога, як кажуть, ні до порога.
Анастасія АДАМЧУК.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також