У храмі Рівного священник-депутат зустрічав прихожан (ФОТО)

На Стрітення чимало людей прийшло до храму Всіх Волинських Святих УПЦ (МП), що на вулиці Євгена Коновальця в Рівному.

 Про це у Facebook написав священник і депутат міської ради з фракції «Рівне Разом» Михайло Жаровський.

- Бажаю вам всім зустріти Христа у своєму житті, - сказав прихожанам отець.

В свою чергу, в усіх храмах та монастирях ПЦУ архієпископ Рівненський і Острозький Іларіон розпорядився в понеділок 15 лютого звершити молитву за здоров’я онкохворих дітей, а також заупокійну молитву за загиблими у війні в Республіці Афганістан та інших локальних конфліктах.

Історична довідка Рівненської єпархії УПЦ (МП) про свято Стрітення:

- Свято Стрітення Господнього має свою біблійно-історичну основу. Для того, щоб зрозуміти його сенс, потрібно не тільки відкрити і переглянути сторінки Нового, але і Старого Заповіту.

Згадаймо: пророк Мойсей виводить із єгипетського полону іудейський народ і вимагає від фараона відпустити його людей. Той не погоджується – і Єгипет охоплює 10 лих. Десята кара – це смерть первістків, народжених на цій землі в єгипетських родинах. Тільки після того, як у Єгипті за одну ніч померли всі немовлята-первістки, фараон дозволив іудеям покинути свої землі.

Іудеї відсвяткували Пасху, ангел смерті пройшов повз. Але Господь, через свого пророка Мойсея, сказав іудейському народу, що кожен первісток, який народжується, має бути посвячений Богу. Сім’я ж, у якій народилася ця дитина, бере в Бога її, всього-на-всього, на виховання. Таким чином, згідно зі старозавітним законодавством, на 40-й день від народження дитяти, особливо первістка, сім’я обов’язково мусила прийти до Єрусалимського храму, щоб принести жертву Богу. З одного боку, подякувати Йому за те, що народилося дитятко, а з іншого – ніби викупити у Господа дитя і мати можливість виховувати його.

Свято Стрітення Господнього було встановлене майже через 500 років після Різдва Христового. Стрітення належить до числа Господніх свят, воно присвячене безпосередньо Христові, але за своїм богослужбовим змістом близьке до свят Богородичних. І в давнину розглядалося як свято, присвячене Матері Божій. На іконі свята зображення Христа і Богородиці рівні за своєю значущістю: Богонемовля сидить на руках Богоприїмця Симеона, а той приймає Спасителя, уособлюючи виконання Старого Заповіту. Матір Божа, Яка вийшла на хресний шлях, віддає Свого Сина на порятунок світу. Ікона висловлює цю подвійну природу свята — радість Стрітення і Страсну скорботу.

Про подію Стрітення, з нагоди якої встановлено свято, відомо з Євангелія від Луки (2, 25 – 39): «Був тоді в Ієрусалимі чоловік, на ім’я Симеон. Він був муж праведний та побожний, що чекав утіхи Ізраїлевої, і Дух Святий був на ньому.

Йому було провіщено Духом Святим, що він не побачить смерті, доки не побачить Христа Господнього.

І прийшов він, натхненний Духом, у храм. І коли батьки принесли Немовля Ісуса, щоб виконати над Ним законний обряд, він взяв Його на руки, благословив Бога і сказав: нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо бачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх народів, світло на просвітлення язичників і славу народу Твого Ізраїля.

Йосиф же і Мати Його дивувалися сказаному про Нього. І благословив їх Симеон і сказав Марії, Матері Його: ось, лежить Цей на падіння і на вставання багатьох в Ізраїлі і на знак сперечання — і Тобі Самій меч пройде душу, — щоб відкрились помисли багатьох сердець.

Тут була також Анна пророчиця, дочка Фануїлова з коліна Асірова, яка досягла глибокої старості, проживши з чоловіком після свого дівоцтва сім років, вдова років вісімдесяти чотирьох, яка не відходила від храму, постом і молитвою служачи Богові день і ніч. Прийшовши в той час, вона славила Господа і говорила про Нього всім, хто чекав визволення в Ієрусалимі.

І коли виконали все за законом Господнім, повернулися до Галілеї, в місто своє Назарет». (Цит. за: Святе Євангеліє. — К.: Видавничий відділ УПЦ, 2011).

Отож, на сороковий день після народження Христа, після закінчення днів законного очищення, Пречиста Богородиця разом з Йосифом Обручником та немовлям прийшла з Віфлеєма до Єрусалимського храму. За законом Мойсея, батьки повинні були приносити в храм для посвячення Богу своїх первістків (перших синів) на сороковий день після народження. При цьому в подяку Богу приносилася жертва. На виконання закону Матір Божа з Йосифом і принесли Іісуса до храму, а для жертви принесли двох голубенят.
Симеон був чоловік праведний і благочестивий — за переказами, це один із перекладачів Святого Письма з єврейської на грецьку мову, який засумнівався в словах книги пророка Ісаї, що Спаситель народиться від Діви. І тоді з’явився йому Ангел і сказав, що він не помре, поки своїми очима не побачить сповнення цього пророцтва. Симеон довго чекав виконання обіцянки Божої: він жив близько 300 років. І ось у цей день, з натхнення Духа Святого, він прийшов у храм. І коли Марія з Йосифом принесли маленького Іісуса, Симеон узяв Його на руки і, славлячи Бога, сказав: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико…».

Йосиф і Матір Божа дивувалися словами Симеона. Симеон благословив їх і, звернувшись до Божої Матері, пророчив Їй про Богонемовля: «Ось, через Нього будуть сперечатися в народі: одні спасуться, а інші загинуть. А Тобі Самій зброя пройде душу».

Тут же, у храмі, була благочестива вдова Анна пророчиця, 84-ох років, яка служила Богу постом і молитвою день і ніч усі довгі роки свого вдівства. І вона впізнала Спасителя і, підійшовши, славила Господа і розповідала про Нього всім у Єрусалимі.

Окрім, здавалося б, простої зустрічі – старої людини з маленькою 40-денною дитиною, ми вшановуємо ще одну величну подію – зустріч втомленого людства зі своїм Спасителем. Коли Симеон зустрічав Богонемовля, майже ніхто не впізнавав Його, але старець Духом Святим відчув, що перед ним – Спаситель світу.

Читаючи у Священному Писанні про старозавітних праведників, знаходимо такий цікавий момент: і наситився він життям своїм, і відійшов до своїх прабатьків. Симеон же не міг насититися своїм життям, тому що, як це не дивно звучить, був покараний ним. Ми знаємо про те, що Симеон був одним із числа перекладачів і піддавав сумнівам істинність слів Священного Писання. Церковна історична свідомість говорить, що Симеон прожив не одну сотню років. Поховав дружину, дітей, онуків, правнуків, праправнуків.

Людина живе доти, доки потрібна комусь, доки може ділитися своєю любов’ю. А сенс життя Симеона зводився лише до того, щоб прокинутися, подякувати Богу за прожиту ніч і піти до Єрусалимського храму. Кожного дня він ішов туди, щоб знайти Того, Хто подарує сенс життя, Хто скаже, що «немає більшої любові від тієї, як хто душу свою покладе за друзів своїх».

Тому свято Стрітення Господнього – не просто спомин євангельської події. Це знакове свято, яке нагадує нам, що людина живе не тоді, коли отримує від життя якомога більше благ, а коли починає жити з Господом і здатна разом із Христом Спасителем ділити своє серце з іншими.