Окрім традиційних кота і хом’яка, домашніми тваринами у квартирі рівнянина Сергія Жигалюка стали ігуани. Ці ящірки, давніми предками яких були справжнісінькі динозаври, живуть у кімнаті 12річної доньки Сергія Насті. А назвали їх на честь героїв дитячого мультфільму — динозаврів Цезаря та Сари.
«До весілля домовлялися не тримати вдома тільки змій» Сергій Жигалюк за фахом біолог. Працює заступником директора Інституту епізоотології Української академії аграрних наук. Любов до тварин успадкував від мами. Вона — вчитель біології у школі в Демидівці. Разом з батьком Сергія, який тут же навчав географії, створили, напевне, найбільший в державі шкільний музей природи, в якому 4,5 тисячі експонатів тварин. Захоплення з дитинства біологією визначило життєвий шлях Сергія і познайомило з майбутньою дружиною. Адже обоє отримували фах біолога в Київському національному університеті ім. Шевченка. Приїхавши до Рівного, дружина влаштувалася працювати в лабораторію обласної лікарні, а Сергій — в інститут. Хоч у Марини ігуани приємних асоціацій не викликають (жінка більше любить теплокровних тварин), але вона не протестує проти захоплення чоловіка. — До одруження ми з Мариною домовлялися тільки, що не триматимемо вдома змій, — пояснює Сергій. — Про ігуан мова не йшла. А я тварин тримав удома з дитинства. Батьки навіть спеціально вольєр великий мені зробили. То в ньому навіть якийсь період жив лелека. А вже коли одружився, у нас із Мариною в домі жили сови, сойки, дятли, якісь звірі. Давно я мріяв і про ігуан. Але раніше вони були дуже дорогі — від 200 до 1000 доларів, тож купити не було можливості.
Цезар не любить… чоловічих вусів Цезар у квартиру Жигалюків потрапив сім років тому від працівників Рівненського зоопарку, які створювали колекцію тварин у зоологічному куточку міста і тримали деяких з них у себе вдома. Це була рахітична тварина, на виживання якої ніхто не сподівався. Тож і презентували Цезаря Сергію, бо він працював у ветеринарному закладі. Сергієва турбота про ігуану дала результат: раніше нещасний і горбатий плазун перетворився на показного самця із задатками вождя. Єдине, що впадає у вічі, це відсутність у нього шматка хвоста. — Якось із зоопарку мене попросили взяти самку, щоб Цезар її запліднив, — розповідає Сергій. — Це й стало причиною нещастя. Цезар прокусив їй голову, а вона відкусила йому шматок хвоста. Врятувати самку не вдалося. Втім, три роки тому в оселі Жигалюків з’явилася нова самка. Вона теж відставала у розвитку, тож її Сергію подарував знайомий з Тернополя. Щоб трагедії не повторилося, тварин тримають в окремих клітках. У більшій, з електричною лампочкою, живе величний Цезар, а в меншій — невеличка самка, яку назвали Сарою. Сара не має кусального рефлексу. Тож її спокійнісінько можна брати на руки. А ось до Цезаря, який важить 5 кг, господар одягає спеціальні шкіряні рукавички. — Такого крупного самця, як Цезар, у нашій області немає, — пояснює він. — У Тернополі раніше був подібний, але він загинув. Наш Цезар — бойовий, не такий, як тернопільський. Той був мирний, любив біля господаря на дивані лежати й дивитися телевізор. А наш може і подряпати, і хвостом вдарити, і вкусити. Колись у Києві, до речі, був випадок, коли ігуана вбила свого господаря, прокусивши сонну артерію. Тож із Цезарем потрібно бути обережним. Хоч має й невеликі зуби — 45 мм, але, як крокодил, робить різкий рух, чіпляється ними у жертву і шматує її. Тож якщо зубами за палець вхопить, може й відкусити. Не любить він волохатих тварин, на вуса чоловічі реагує з агресією. Раніше чужа людина не могла біля нього посидіти, бо він кидався на стінки клітки. Але Настю сусідство з Цезарем не лякає. Дівчинка охоче з ним фотографується і розповідає, що навіть якщо самця випустити з клітки, він обов’язково повернеться на своє місце. Щоправда, може за період прогулянки нашкодити: пообривати штори на вікнах, поламати вазони. Тому Сара в порівнянні з ним — ангел. Поклади її на радіаторі опалення і вона ввесь день так на ньому й пролежить.
Чорний колір — ознака сердитості Ігуан тримати вдома неклопітно, — вважає Сергій. Раз у два тижні їм потрібно міняти підстилку, зрідка купати, давати їсти раз у два дні або щодня. Основний раціон тварин — капуста. Втім, люблять вони і тваринну їжу: варені яйця, м’ясо, сире серце. Ними ігуан частують раз у тиждень. З особливих рослинних вподобань у Цезаря — кавуни, а у Сари — яблука. — Ще Цезар страшенно любить м’ясо, — розповідає господар. — Його бере з рук ніжно-ніжно, не так, як капусту. Але після вживання м’яса стає агресивним. А коли сердиться, міняє колір шкіри на чорний. Чорніє, і коли йому холодно. Бажання спарюватися висловлює помаранчевим кольором. А зелене забарвлення шкіри є свідченням того, що самець задоволений. Взагалі, ігуани часто міняють колір шкіри, щоправда, роблять це не так швидко, як хамелеони. Ще ігуани — дуже розумні істоти. Так, Цезар, приміром, вміє опускати лампу у своїй клітці. Спирається на неї лапами і, коли опуститься до необхідної йому висоти, лягає під неї грітися. Адже ігуани люблять тепло. Тож вдень у його клітці повинна бути температура плюс 30. Вночі можна менше — плюс 18. Тому лампу на ніч йому виключаємо. Сара ж уже звикла до холоду і живе без лампи.
Ігуани дуже милі? Дружина Сергія Марина через агресивність ігуан не вважає їх домашніми тваринами. Каже, що на них добре дивитися здалеку, і не підпускає близько до кліток меншу доньку, однорічну Маргариту. А ось Сергій каже, що ігуани — дуже милі, якщо тільки з ними правильно поводитися. Тим паче, що, на відміну від інших домашніх тварин, їх не потрібно вигулювати, через відсутність в ігуан потових залоз від них немає ніякого запаху і вони дуже тихі. Жодних звуків тварини не подають. Спілкуються виключно з допомогою сигналів: кивання головою, зміни кольору шкіри тощо. Ще, оскільки в ігуан немає шерсті, від них не може бути алергії. — У Рівному, наскільки я знаю, лише ще одна людина тримає ігуан, — говорить Сергій. — Але іншої породи. Їх називають василісками і вони мають менший розмір. Саме цих ігуан я б і радив тримати вдома.
Літо серед зими Сергій Жигалюк має чималу колекцію комах, серед яких чимало рідкісних. Скажімо, лише метеликів у ній до 1000. А ще господар колекції метеликів вирощує. Збирає гусінь, а потім створює для неї такі температурні умови, щоб метелики з коконів вийшли взимку. Тож по квартирі Жигалюків, незважаючи на холод за вікном, щозими літають метелики.
Заробив на хом’яку Колись в оселі Жигалюків жив хом’як, якого господар підібрав на полі. Він умів робити сальто і охоче демонстрував своє вміння при глядачах. Коли ж хом’як розтовстів і став важити 1 кілограм, приніс прибуток закладу свого господаря. Сергій Жигалюк переселив хом’яка у свій робочий кабінет інституту. А на той момент у закладі працювала бригада, яка ремонтувала систему комунікацій інституту. Коли Сергій розповів ремонтникам про вагу свого хом’яка, ті не повірили і побилися з ним об заклад на 500 гривень, що такого не може бути. Втім, Сергій їм показав свого кабінетного товстуна, в результаті заробив деталь для інституту на обумовлену суму.
