Чотири олені, дві самки чотирьох та п'яти років, піврічний синочок однієї з них та дорослий восьмирічний самець уже розгулюють на території Національного природного парку «Синевір» на Закарпатті.
Це перші новосели у новому реабілітаційному центрі для парнокопитних, який тут з'явився у листопаді. Заселилися вони сюди після закінчення осіннього гону. У цей період, у листопаді-грудні, самці скидають роги.
Вольєр розміром з невелике село
Поки що свобода – відносна, все ж таки благородна компанія гуляє у вольєрі, хай і розміром з невелике село. Але для четвірки новоселів місця більш ніж достатньо. Загалом на території вольєру площею близько трьох гектарів може поміститися 15-18 оленів та козуль, і їх уже, у разі потреби, готові тут прийняти.
Реабілітаційний центр за майже чотири мільйони гривень почали зводити на початку цього року.
– Олені до нас приїхали з Яремче Івано-Франківської області та Залісся Київської області – їх перевели сюди з національних парків, – зазначив Коротко про науковий співробітник НВП «Синевір» Василь Беца. - Центр створено з метою допомоги тваринам, після чого ми їх випустимо в природу.
Ведмеді втратили синоптичну навичку
Втім, до природних умов проживання після реабілітації можуть потрапити не всі шляхетні постояльці центру. Одна з олених - майже ручна, із задоволенням уплітає морквину з рук. Тож, на думку співробітників центру, випускати на вільний вигул її буде небезпечно – як для самої тварини, так і для людей. Все ж таки не домашній песик, а істота, вага якої може досягати сотні кілограмів.
Крім парканів, на території центру облаштували «басейни» – щоб у тварин завжди був запас води, годівниці, склад для сіна, є й інфраструктура для відвідувачів: альтанки, «зелений клас» та інше.
Знаходиться цей притулок приблизно за 25 км від ведмежого – на території урочища «Красівець» Колочавської громади на Закарпатті. Косолапі сусіди поки що розриваються між барлогами та вольєрами: не зрозуміло їм, вже йти на зимівлю чи ще почекати. А може, взагалі відмінити сплячку? Так уже бувало в теплі зими.
- Ведмеді вже впадали в сплячку - лише на кілька днів, доки було похолодання. Потім знову настала відлига – вони прокинулися, - зазначили Коротко про співробітники Центру реабілітації бурого ведмедя НВП «Синевір». – Якщо знову не впадуть у сплячку, їх доведеться всю зиму підгодовувати. Але що вдієш – погоду не замовиш. Порушується баланс у природі – раніше ми точно знали, коли буде зима: за тиждень до холодів ведмеді вже практично не показуються, йдуть готувати барлоги. Зараз вони всі мляві, але тепер їхня поведінка не є таким орієнтиром щодо погоди, як раніше. Тож синоптичні здібності ведмеді через потепління втрачають.
Регіон славиться не лише ведмедями і оленями
Збираючись у гості до оленів чи ведмедів, можна відвідати місцеве мінеральне джерело «Буркут» у Колочаві – означає «кисла», «винна» вода. Джерело ніколи не пересихає, навіть у найспекотніші роки. Такою ж водою раніше славилося однойменне поселення на Прикарпатті біля українсько-румунського кордону, куди 1901 року приїжджала лікуватися цією водою Леся Українка. Тут поетеса написала цикл поезій. Бував у селі і Іван Франко – двічі заїжджав до неї в гості, а заразом рибалив і сам готував виловлену у Черемоші форель. Останні майже 20 років у селі немає жодного мешканця.
Також у Колочаві можна переглянути перший сільський музей архітектури та побуту на Закарпатті – «Старе село». Це музей просто неба, який дає відвідувачам уявлення про життя та побут місцевих жителів 300 років тому: як були облаштовані будинки пастуха, «сабова» - кравця, «шустера» - шевця або «бірова» - старости, їхні робочі місця, наприклад, кузня або «драчівка» - тобто пилорама, церкви та школи, єврейські корчми та «бужні» - синагоги.
