В Європі вирує повінь — вода переповнює ріки, прориває дамби, затоплює міста і села, руйнуючи все на своєму шляху і призводячи до людських жертв. Подібне стихійне лихо стається там вже не вперше, але як слід протистояти силам природи високорозвиненим європейським державам щораз не вдається. Так само і США, попри всю свою могутність і технологічну потужність, регулярно страждають від циклонів, буревіїв, торнадо і багато чого іще.
Я вже не кажу про виверження вулканів, землетруси та цунамі, під загрозою яких живе більша частина населення нашої планети. І все це не про нас. Якось так сталося, що усвідомлення того, в якому благословенному куточку світу ми живемо, прийшло до мене далеко не одразу. Просто звично було, що у нас ніколи не буває ані землетрусів, ані цунамі, ані руйнівних циклонів, ані повеней, що затоплюють все довкіл. Коли щось і було, то дуже маленьке і несерйозне. Як землетрус 1977 року, який лише трохи похитав лампочку, що висіла на дроті у місці розташування нашого підрозділу. Всі наші катастрофи ми організовували собі самі. Починаючи від прориву Сирецького колектора у Києві й закінчуючи аварією на Чорнобильській АЕС. Всі наші повені й посухи були не волею безжалісної природи, а наслідком діяльності наших співгромадян. Природа ж нас досі береже, залишаючи поза межами регулярних катастроф. То чи варто європейцям, які нині потерпають від повені, нам з цього приводу заздрити? Гадаю, що ні — вони так чи інакше з цією проблемою впораються, висушать намокле, відбудують зруйноване і думатимуть над тим, як цьому запобігти у подальшому. У нас же інша біда — довгий кордон з к»ц»апами, які мріють нас усіх повбивати. Це вам не потік води, не землетрус і не вулкан, чия руйнівна сила від нас не залежить. Це постійна біда, від якої немає спасу! Тому що можна влучити в їхні комунікації, можна відбити їхні атаки, можна збивати їхні ракети, можна піти на них контрнаступом. Але що ти зробиш із сотнею мільйонів істот, які лише радіють новим і новим вбивствам українців, сприймаючи це як належне? Вбити їх усіх неможливо, та й не збирається ніхто цього робити. Перевиховати теж нереально. Навіть коли силою загнати їх усіх кудись подалі, вони все одно будуть вити звідти на нас, стікаючи звірячою ненавистю. І рано чи пізно знову полізуть на нас мов та лава з вулкану, яка поки лише бурчить десь під землею, підігріваючи воду для термальних джерел. Цієї біди нам не уникнути і не позбавитися. Залишається одне — жити далі, розуміючи, хто твій сусід, і бути готовими до його нападів. Хоча як ти до них приготуєшся? Тут ось поляки воду зупинити не змогли, а вода ж не стріляє і не запускає ракети. А головне — за кілька днів повернеться до своїх берегів. А к»ц»пи від наших кордонів нікуди не подінуться. То може це нам компенсація така за відсутність природних катаклізмів? Цікаво, від кого саме?