У підлітковому клубі «Юність» дітей навчають різних технік малювання та декорування. Щороку учні підліткового клубу беруть участь у «Різдвяній Зузі» та «Музейних гостинах». Деякі свої роботи діти навіть продають.
— У нас займаються всі, хто хоче і коли хоче, — говорить художній керівник «Юності» Наталя Волосянчук. — Ми намагаємося не обмежувати дітей в цьому, адже вони мають й інші справи — заняття з репетиторами, відвідують секції. Тут дитина має однодумців, спілкування та спільну творчість, які урізноманітнюють її життя. Наше головне завдання — не вдосконалити навички в дітей як митців, а зайняти їх цікавою справою, давати їм можливість знаходити себе в чомусь і прагнути вдосконалити себе самому. Хоча трапляються й такі діти, які проводять в клубі дуже багато часу. Наприклад, не так давно ми мали ученицю Надію, яка була дуже творчою людиною. Вона була незібраною, не хотіла вивчати точні науки, не могла втриматися в художній школі довше, ніж півроку. А в нас знайшла себе, і навіть на милицях, коли зламала ногу, сюди приходила. Ми не обмежували її творчість та не прагнули вплинути на її особистість. Тепер вона є студенткою Академії мистецтв у Львові, набравши на вступних випробуваннях по 190 балів з різних предметів. Рівнянці Оксані Сендезі — 14 років. До підліткового клубу «Юність» вона почала ходити ще маленькою. — Ми тут малюємо, пишемо вірші, беремо участь в конкурсах, — розповідає дев'ятикласниця. — Також вчимося виготовляти листівки, які потім можна подарувати рідним та друзям. Я відвідую клуб лише раз на тиждень, частіше не вистачає часу. Клуб дає мені поштовх пробувати себе в різних техніках. Недавно я зацікавилася виготовленням виробів зі шкіри. Зробила з цього матеріалу вже дві новорічні прикраси на ялинку. Одну вже подарувала. — Завдяки відзнакам за творчі здобутки, яких у мене назбиралося більше двадцяти, я вже тричі відпочивала в літніх таборах, — радіє тринадцятирічна Катерина Волошина. — Зокрема, і в «Артеці». Якби не путівки, якими мене нагородили, я б ніколи туди не поїхала — надто дорого. Щоправда, підліткові клуби фінансуються чи не найменше. Не рідкістю тут є погане освітлення, холод в приміщеннях, дерев'яні конструкції, які соромно називати меблями, потріскані й мокрі стіни. — Нас фінансують, але зі скрипом, — зізнається керівник «Юності» Олександр Гомон. — Хоча, звісно, не звинувачую в цьому міську владу, яка робить для нас усе можливе. Наразі найбільше, що нам потрібно, — це магнітофон, щоб діти могли працювати під музику, а також художні матеріали, які сьогодні є недешевими. Проте фінансування — не єдина проблема. Переважна більшість наших учнів — дівчатка. Якби нам ввели ще ставку педагога з технічних і логічних наук, ми могли б зацікавити і хлопців, які охоче вчаться моделювання та логічних ігор.
