У будинках, в яких ми живемо, не такі, як треба, труби, — вони не оцинковані, як вимагають сучасні норми, а тому при потраплянні повітря у труби вони швидко окислюються, що погано впливає на якість води.
У будинках, в яких ми живемо, не такі, як треба, труби, — вони не оцинковані, як вимагають сучасні норми, а тому при потраплянні повітря у труби вони швидко окислюються, що погано впливає на якість води. Повітря туди потрапляє часто, оскільки вода у нас подається не цілодобово, до того ж, через аварії на водогоні, які трапляються щодня, воду теж перекривають, систему після цього не промивають і не знезаражують, бо немає технічної можливості це зробити, і це також негативно впливає на якість води. А вона у нас, як сказав головний санітарний лікар області Євген Давидовський — це дар Божий, бо подається не з відкритих водойм, а з артезіанських свердловин, і за своїми хімічними та бактеріологічними показниками є однією з найбільш якісних в країні. Але її запаси не безмежні, іще десять років тому на горбаківських свердловинах вода виходила на поверхню, а тепер доводиться опускатись вглиб на 60-100 метрів. Проблему становлять старі труби, майже половина яких зношені й потребують заміни. Але й такими користуються у місті не всі, через відсутність водопровідної мережі у будинках люди змушені носити воду відрами від колонок, їх у місті понад 120. Як засвідчують аналізи лабораторій «Рівнеоблводоканалу» та санстанції, вода від колонок гірша, ніж з водопровідного крана, оскільки існує висока ймовірність повторного забруднення. — Люди біля колонок миють посуд, чоботи, шланги, машини, що стає джерелом забруднення, — каже керівник «Рівнеоблводоканалу» Володимир Нецький. — Поступово, можливо, за рік-два, їх у місті закриють, а до будинків підведуть воду. За статистикою, виведеною від кількості днів у році та числа аварій на водогонах, у місті трапляється три аварії на два дні. Їх ліквідація коштує грошей не лише водоканалу, а й тим, у кого вдома стоять лічильники води, — брудну та іржаву воду доводиться спускати просто так, а потім за неї платити, не кажучи про те, як цей бруд може вплинути на здоров’я. Найбільше поривів трапляється на мікрорайонах, де труби клали, як висловився п.Нецький, з піонерського металобрухту і не вельми якісно, а найменше — у старих польських забудовах, в яких і труби оцинковані, як вимагають теперішні норми, і робота краща. — Для прикладу, половина приміщення санстанції збудована за поляків, а друга — за радянських часів, — розповів п.Давидовський. — Задля цікавості ми проводили дослідження води в обох половинах і виявили, що у польській вода більш якісна, ніж у радянській, збудованій значно пізніше. Для знезараження води її й влітку, і взимку хлорують. Спроба опромінення ультрафіолетом була невдалою, оскільки оброблена у такий спосіб вода на своєму шляху до споживача втрачає ефект знезараження, чого не скажеш про хлорку, яку, як найбільш надійний засіб, за твердженням п.Нецького, використовують упродовж багатьох років і в багатьох країнах. Запас хлорки на всяк випадок роблять на 2-3 місяці, а щодо її впливу на здоров’я, то санітарний лікар запевняє, що навіть у підвищених концентраціях, які допускаються при спалаху кишкових інфекцій, хлорка у воді з крана небезпеки не становить.
