У рівненських лісах зацвіли азалія і... багно

На північному сході Рівненщини зараз цвіте дуже гарна рідкісна рослина — азалія понтійська. Як вважають учені, релікт третинного періоду, того самого благодатного часу, коли на нашій території був субтропічний клімат.

Карл Лінней дав рослині назву «азалія понтійська» (в перекладі з грецької «азалія» — суха), адже вона не насичується вологою і завжди залишається сухою. Біологи шанобливо називають цю медово-оранжеву квітку з сильним запаморочливим запахом «жовтим рододендроном», а місцеві жителі значно скромніше — «драпоштаном», бо гілочки її досить чіпкі, спробуй продерися через зарості.
Саме тут, у поліських районах Рівненської та Житомирської областей, проходить крайня північно-західна межа поширення азалії, що росте переважно на Кавказі та в Малій Азії.
До речі, рослина є досить отруйною, її сильний духмяний запах може запаморочити голову до втрати свідомості. Особливо небезпечні вони для тварин, які можуть навіть загинути, необачно скуштувавши гілочку азалії.

На лісовій ділянці, де квітнуть кущики чорниці та лохини, можна побачити зараз і білі квіти болотяного багна. Поліщуки кажуть на нього також багон, багун, болиголів, богульник. Назва рослини — «багно» — походить від давньоруського слова «багулити», що означає отруювати, а забутий у наш час прикметник «багульний» означає — отруйний, терпкий, міцний.
У цьому якраз і є головна особливість чагарника — сильний, задушливий запах, який відчуваєш ще здаля. Росте багно в заболочених і вологих соснових, рідше мішаних лісах, на торф’яних болотах. Часто утворює суцільні зарості, але внаслідок осушення боліт запаси багна щорічно зменшуються. Все ж найбільше його у Волинській, Житомирській та Рівненській областях.
Свіжі й сухі гілки багна охоче використовують мисливці та рибалки, щоб відлякувати комарів, мошок та інших комах. Вдома багно часто розкладають серед речей — «від молі». А в європейську медичну практику багно болотяне ввели шведські лікарі.
Поліських легенд про ці дивовижні пахучі рослини – не переслухати.
А мешканці навколишніх сіл, кажуть, що у пору цвітіння азалії й багна ходять у ліс милуватися ними, як японці цвітінням сакури. Якщо, звісно, знайдуть вільну хвилину серед весняних клопотів.
Людмила СТУПЧУК, фото авторка.