П’ятого травня цього року Андрію Петрушевському мало виповнитися 23 роки, він збирався одружитись та поїхати у весільну подорож, проте 7 березня його знайшли мертвим. Обставини цієї смерті зараз досліджують працівники Рівенської районної прокуратури. Одна із версій — самогубство.
...Раніше Андрій мешкав з мамою та сестрами у Рівному, а потім вони переїхали в село Карпилівка Рівенського району, купивши будинок. Андрій часто їздив у місто, де залишились його друзі та кохана дівчина Настя. На різдв’яні свята Андрій привіз дівчину додому, щоб познайомити з родиною. Коли залишилися з мамою наодинці, юнак запитав: — Мамо, як тобі мій вибір? — Аби тобі дівчина подобалася, я будь-яку з них прийму за невістку, — відповіла сину Галина Олександрівна. Родичі збиралися йти у свати, проте сталася біда — у Насті помер батько, отож заручини довелося відкласти. Прогулюючись у Рівному у парку, Андрій як міг заспокоював Настю, казав, що із смертю батька життя не закінчується, не треба замикатись у собі, а необхідно шукати розраду в спілкуванні з людьми. А коли дівчина хотіла більше довідатись про свого майбутнього чоловіка, він щоразу відбувався жартом: — Менше будеш знати, краще спатимеш! Якось Настя жартома поцікавилась, коли Андрій в неї закохався. Він відповів, що ще тоді, коли... ходила у дитячий садок та мала довге й гарне волосся. — 23 лютого, у День захисника Вітчизни, я зателефонувала Андрію та привітала його із святом. А у відповідь почула: «Сонечко, дякую, але я ж у війську не служив!» . Та я зуміла його переконати, що це єдине свято чоловіків. Ми планували, що у квітні подамо заяву в ЗАГС, у червні — одружимось та поїдемо у весільну подорож, можливо, в Ялту, — розповіла Настя коресподенту «РВ». Однак планам не судилося збутися. Ранок 7 березня не віщував лиха. Андрій того дня не пішов на роботу — в нього вже кілька днів боліла рука, а Галина Олександрівна, збираючись на роботу, нагадала сину, який ще був у ліжку, щоб не забув погріти хвору руку. Андрій разом з матір’ю та сестрою підробляв у місцевому ковбасному цеху. Близько першої години дня Андрія заїхала провідати Настя. Їй видалося дивним, що на дивані лежала гітара, адже давно не чула, щоб Андрій грав. — Мені видалося, що в Андрія були якісь гості, бо двері в кухню були замкнені. Ми поговорили, Андрій пообіцяв, що прийде мене привітати з 8 Березня, а потім поцілував та сказав, що дуже любить і щоб я про це завжди пам’ятала. Він одягнув светр з капюшоном та провів мене до хвіртки, — так розповідає про своє остання побачення з коханим Настя. А от сусіди, які бачили їх у дворі, кажуть, що юнак силоміць спровадив дівчину з дому, вона, нібито, повернулась та ще довго ходила біля хати, проте Андрій її так і не впустив. Коли Олена, сестра хлопця, повернулася увечері 7 березня з роботи додому, двері будинку були замкнені, а всередині грала музика. — Я відчинила двері і побачила, що Андрій лежить у кухні на підлозі. На грудях мертвого брата зяяла велика рана. Ніж лежав біля лівої руки, а поряд лежали кружальця апельсину та фотографії його нареченої. У мийці були залишки тютюну. Це видалося дивним, бо Андрій ніколи не дозволяв собі курити вдома, у мене ж маленька дитина, отож він завжди виходив на вулицю, — розповідає Олена, яка досі не може отямитись від побаченого та не вірить, що брата більше немає. Слідчо-оперативна група, яка приїхала у село, знайшла під головою юнака прощальну записку. — У ній юнак просив нікого в його смерті не звинувачувати. Записку ми відправили на експертизу, а зараз проводимо перевірку обставин загибелі юнака. Після того, як ніж влучив у серце, експерти кажуть, що він жив ще секунд 15, — повідомив «РВ» прокурор Рівенського району Григорій Безлесюк. Мама загиблого не вірить, що син міг скоїти гріх та позбавити себе життя: — Якщо Андрій і залишав мені записки, то завжди писав їх у зошиті та залишав зверху ручку. А в тій прощальній записці — почерк не мого сина. Та й рештки паперу, на клаптику якого вона була написана, в нашій оселі міліція не знайшла. Я ніколи не повірю в самогубство сина, адже Андрій дуже любив життя. Ми разом планували майбутнє, хотіли добудувати хату, він збирався їхати на заробітки. Я вірю, що міліція знайде того, хто вбив мого сина, — каже Галина Олександрівна. Настя, яка у той вечір зателефонувала, почула від мами коханого страшні слова: «Андрія більше немає». Дівчина каже, що відтоді світ в її очах ледь не згас, вона не вірить, що коханого немає поряд. Настя стверджує, що Андрій був нездатний на самогубство. Донедавна у дівчини була мрія: народити коханому сина та назвати малюка його ім’ям. Тепер Настя хоче єдиного: щоб міліція знайшла того, хто відібрав у коханого життя.
