Невеликий сірий вагончик біля будинку, що поруч з міською лікарнею, нічим особливим не вирізняється, щоб привертати увагу перехожих. Втім, «посвячені» знають: у ньому розташована майстерня рівненського художника Олександра Бічєнкова. Тож саме звідси «вийшли» колись портрети Юлії Тимошенко, Віктора Януковича, Андрія Ющенка, Михайла Боярського, Анастасії Заворотнюк та інших відомих людей. Ці зображення художник використовує з метою реклами своєї праці, адже живе з того, що на вулиці малює портрети людей.
Юлію Тимошенко замовляли для... мішені Раніше Олександр Бічєнков, щоб продемонструвати зразки своїх робіт, малював звичайних людей і виставляв їхні портрети поруч з місцем роботи — у парку ім. Шевченка біля атракціонів. Але тоді йому доводилося постійно відповідати на запитання: «А хто це зображений?». Щоб запитаннями більше не замучували, якось вирішив створити портрет того, кого всі щоденно бачать по телевізору, а отже, знають. Оскільки у нього був під рукою плакат Юлії Тимошенко, саме прем’єрці судилося стати першим зображенням, яке рекламує художника. — Я далекий від політики, тож малював Юлю не через якусь прихильність до її політичної сили, — пояснює Олександр Бічєнков. — Зате тепер навіть діти у парку впізнають її на моїх портретах. Є чимало бажаючих купити зображення прем’єр-міністра. Навіть ціну вдвічі чи й втричі більшу, ніж я беру зазвичай за портрет, пропонують за неї. Але свою рекламу я не продаю. А якось один дивак замовив мені серію політичних портретів для використання як... мішені: Юлію Тимошенко, Віктора Януковича та Володимира Путіна.
Олега Хижняка впізнала на портреті мама Олександр Бічєнков створює портрети політиків не лише державного масштабу. Колишнього кандидата на посаду міського голови, власника ресторану «Гламур» Олега Хижняка він «змалював» з передвиборчого календарика. Зображене, також з метою реклами, виставив на «Музейних гостинах». Олега на портреті впізнала його мама. — Вона сказала: «Ви повинні мені його презентувати», — розповідає Олександр. — Натомість я запропонував портрет купити. Через деякий час вона підійшла з грошима. Ціну я не збільшував. Продав як звичайно — за 35 гривень. Все-таки це теж допомагає рекламі. А потім я собі другого Хижняка намалював. А Юля Тимошенко взагалі у мене третя. Свої послуги зі створення портретів Олександр Бічєнков політикам не пропонує. Хоча каже, що якби вони раптом звернулися до нього, не відмовив би. Так само, як не відмовляє жодному бажаючому намалюватися. Причому, зображує навіть тих, хто йому не зовсім приємний. Адже, пояснює, художник навіть потворність повинен вміти передати.
Жінки на портретах виходять краще, ніж чоловіки Окрім політиків, художник, буває, приваблює клієнтів і зображеннями акторів та співаків: Михайла Боярського, Юрія Ніколаєва, няні Віки та ін. Втім, каже він, такі роботи — це просто реклама. А створення портретів людей на вулиці — звичайний заробіток. А ось справжня творчість — це те, що Олександр Бічєнков малює для душі. Найбільше художник любить зображувати жінок, бо «вони краще виходять». Хоча зізнається, що найпроблемніше у портретах малювати жіночі зачіски. Причому, якщо політиків Олександр Бічєнков малює лише простим олівцем, то портрети жінок у нього є й у кольорі. Найбільше у його доробку зображень східних красунь. — Я завжди любив індійські фільми, — пояснює Олександр. — Мені подобаються індійські танці, їхня розкіш. І з моєю Музою — Оленою — ми навіть спеціально щороку ходимо на фестивалі індійської музики, які організовують кришнаїти. Олена — теж художник. Але якщо я — портретист, то вона — флорист: здебільшого малює квіти. А нині ще й захопилася зображенням історичних замків, тому їздили для цього з нею в Дубно, Острог та ін. Олена — колишній вчитель-філолог і різностороння особистість. Окрім того, що малює, вона ще й володіє різноманітними техніками вишивки і вишиває на замовлення рушники, створює картини з природних матеріалів. З Оленою ми не одружені. Колись я був одружений, але більше не хочу. Адже сім’я — це відповідальність. А я не настільки матеріально забезпечений, щоб могти сім’ю утримувати. Живу лише зі своєї творчості. Оскільки здебільшого спеціалізуюся на створенні портретів, то маю заробітки лише в період від Великодня до Покрови. А ось восени і взимку — криза. Перебиваюся у пошуках роботи. Ходжу по студентських гуртожитках, пропоную «намалюватися». Студенти люблять створені мною чорно-білі портрети. А я їм роблю знижку. Виконую роботу за 25 гривень.
Мені кажуть: «Малювання — це не робота» Олександр Бічєнков — професійний художник. Колись закінчив Рівненську художню школу, Дніпропетровське художнє училище. Працював художником на Рівненському авторемонтному заводі. У період СРСР його робота полягала у створенні популярної тоді наочної агітації. Та й нині, каже Олександр, він пропонує тим, хто потребує реклами, свої послуги. Адже вміє створювати різноманітні шрифти, робити написи з їхньою допомогою. Ще, якщо є замовлення, допомагає фахівцям з ландшафтного дизайну придумувати візерунки для декоративних огорож. Втім, незважаючи на свої вміння, почуває себе незатишно у нинішньому світі, де панують ринкові відносини. — Моя улюблена епоха — це бароко, де все сліпуче, вигадливе, — розповідає Олександр. — Тому мрію створити серію картин у цьому стилі. А у нинішньому світі я — чужий, немодний. Ось і з пошуком роботи — проблема. У центрі зайнятості пропонують роботу не за спеціальністю — сторожем, охоронцем. А художники нікому не потрібні. Дехто каже: малювання — це не робота. А для мене це — і хобі, й робота, і відпочинок одночасно. Тож цілі дні я проводжу у своїй майстерні, займаючись улюбленою справою.
Борг із зарплатні повернули майстернею Майстерня художника — звичайнісінький вагончик біля дому, який дістався йому у спадок від авторемзаводу. Таким способом йому повернули заборговану на заводі зарплатню. Тут же зберігаються усі картини. — Зручно, що майстерня біля дому, — каже Олександр. — Але погано, що у ній немає якісного освітлення. Звертався я за підведенням електропостачання, але отримав поки що відмову. А взимку всі мої роботи через відсутність нормальної електропроводки, щоб могти вмикати обігрівач, можуть через перепади температур зіпсуватися. Незважаючи на побутові незручності, художник продовжує творити. А надихають його на творчість відвідування органного залу, драмтеатру, поїздки в історичні місця. Поки що Олександр не влаштував із своїх робіт жодної виставки, адже досить критично ставиться до створеного ним. Не прагне він стати і членом Спілки художників, бо вважає, що «ще не доріс» до такого членства. — Я згадую свого улюбленого вчителя з художньої школи — Олександра Музичука, — зізнається Олександр. — Він казав: «Доки не відчуєш свободу ліній, ти — не художник. Адже скопіювати може будь-хто. А ось самому створити — на це потрібна свобода». Я ж ще відчуваю слабкість у зображенні анатомічних деталей людини. А малювати поверхнево не хочеться. Тож як художник поки не маю чим похвалитися, щоб влаштовувати виставки.
