Подолати дитяче сирітство міська влада вирішила реформами. Маючи на руках відповідну державну програму, рівненські чиновники сподіваються, що до 2017 року всі сироти будуть виховуватися у сім’ях. В обласному центрі під реформування (чи все-таки ліквідацію?) підпадають притулок для неповнолітніх, Будинок дитини та дошкільний спеціальний будинок.
Основна теза згадуваної держпрограми — дитина повинна виховуватися у сім’ї. Цим документом передбачається, що до 2017 року в Україні фактично не залишиться закладів інтернатного типу, а їхню функцію виконуватимуть прийомні сім’ї або будинки сімейного типу. За словами начальника служби у справах дітей Рівненського міськвиконкому Андрія Міщені, реформування міських закладів, у яких перебувають діти-сироти, не означає цілковитої ліквідації цих установ. — За десять років дитячі установи змінять профіль, — розповідає Андрій Міщеня. — Так, наприклад, у будинку дитини виховуються не лише діти-сироти, а й малюки із вадами розвитку. Тому при перепрофілюванні закладу доцільно зробити акцент саме на реабілітації хворих дітей. Згідно із міською цільовою соціальною програмою пріоритет має надаватися сімейним формам виховання. Адже дитина-сирота до досягнення повноліття змінює у своєму житті кілька закладів — Будинок дитини, дитячий будинок, інтернат, пристосовуючись кожного разу до нового середовища, колективу, педагогів. А у 18 років діти виходять у світ соціально неадаптованими і незахищеними. Стосовно реорганізації притулку для неповнолітніх, то нині він напівпорожній. Українське законодавство дозволяє тимчасово поміщати безпритульних дітей у сім’ї. Це можуть бути сусіди або будь-яка інша родина, яка готова на певний період надати бездомним дітям притулок. На сьогодні служба у справах дітей не направляє дітей у заклади, які підлягають реорганізації.
Коментарі Віра Кобилянська, начмед Рівненського Будинку дитини: — На сьогодні ми готуємо новий статут подальшого функціонування будинку дитини. На нашій базі буде створено центр реабілітації дітей-інвалідів. Із 112 наших вихованців переважна більшість має вади розвитку. Тож ймовірність, що їх колись усиновлять — дуже низька. Алла Ярмошевич, директор Рівненського спеціального дошкільного дитячого будинку: — Я вперше чую про реорганізацію нашого закладу, тож не можу прокоментувати ситуацію. Зазначу лише, що питання усиновлення для більшості вихованців дитячого будинку — нереальне. Адже із 80 дітей, які знаходяться у нас, лише 14 — сироти. Інші — це діти, позбавлені батьківського піклування, діти з малозабезпечених сімей та діти, батьки яких перебувають у місцях позбавлення волі. Варто враховувати, що більшість наших вихованців потребують корективної роботи педагогів, логопедів, психологів. Микола Паліюк, завідувач Рівненського притулку для неповнолітніх: — Про реорганізацію чи ліквідацію притулку ще не чув. Гадаю, що в умовах соціальних негараздів, масового безробіття наш заклад не скоро втратить актуальність. Основне завдання, яке лягає на плечі працівників притулку — це влаштування подальшої долі дитини. Дітей-сиріт до семи років намагаємося віддати на усиновлення, опіку чи у прийомну сім’ю. Старшим оформляємо документи в інтернатні установи. Варто зазначити, що діти, які потрапляють до нас, мають проблеми із психічним здоров’ям: вони знервовані, розчаровані, деяких охоплює відчай. Тому їм необхідна турбота, родинне тепло, доброзичлива атмосфера. Найкращий показник нашої роботи — це коли дитина після притулку потрапляє у сім’ю. Нині у нас перебуває 15 вихованців, 20 дітлахів ми відправили на оздоровлення. Всього ж наш заклад може прийняти 50 осіб.
