Днями випадково послухав Українське радіо. Чому з великої літери? Тому що слухав те саме радіо, що було двадцять, тридцять, сорок, п’ятдесят років тому. Те саме радіо, на якому сам розпочинав колись роботу журналістом, упріваючи від хвилювання перед мікрофоном. Новий радіоприймач, який сам шукає хвилі, чомусь зупинився саме на цій частоті. І я поринув у світ спогадів. Спершу я гадав, що потрапив на якусь ностальгічну програму, які так люблять тепер на радіо і телебаченні. Думав, що по радіо просто «для приколу» передають запис радіопрограми тридцятирічної давнини. Помилився, бо у тексті диктора звучали сучасні слова, яких тридцять років тому ніяк бути не могло.
Днями випадково послухав Українське радіо. Чому з великої літери? Тому що слухав те саме радіо, що було двадцять, тридцять, сорок, п’ятдесят років тому. Те саме радіо, на якому сам розпочинав колись роботу журналістом, упріваючи від хвилювання перед мікрофоном. Новий радіоприймач, який сам шукає хвилі, чомусь зупинився саме на цій частоті. І я поринув у світ спогадів. Спершу я гадав, що потрапив на якусь ностальгічну програму, які так люблять тепер на радіо і телебаченні. Думав, що по радіо просто «для приколу» передають запис радіопрограми тридцятирічної давнини. Помилився, бо у тексті диктора звучали сучасні слова, яких тридцять років тому ніяк бути не могло. Але враження від цього не змінилося. Скоріше навпаки. Дуже давно не доводилося чути випуск новин, який повністю складався б із позитивних і навіть радісних повідомлень. Ніби у далекому дитячому сні звучали з радіоприймача голоси будівельників, які щось потрібне вчасно збудували, лікарів, які отримали нову апаратуру для діагностики, бібліотекарів, які представили читачам нові твори українських письменників, танцюристів-аматорів, які підготували до свята нову програму для виступів перед жителями міст і сіл… І це все було не у спогадах, а сьогодні! Вказані голоси належали реальним людям із Житомира, Черкас, Хмельницького… Ну і, звісно, про владу говорило радіо. Про те, як голова районної адміністрації подбав про щось хороше, голова обласної адміністрації дав вказівку допомогти комусь у біді, а керівник управління особисто вирішив на користь людей якусь важливу проблему. Ну точно так усе звучало, як тридцять років тому. Навіть заклинання залишились. Бо ж колись наші люди не просто сіяли-збирали, а під керівництвом партії і заради світлого майбутнього. Сьогодні їхні діти, якщо вірити згаданому радіо, щодня роблять добрі справи теж не просто так, а на честь незалежної України. На підтвердження після новин пішла програма, в якій розповідалася славна біографія якогось борця за нашу незалежність. Причому розповідалась таким самим голосом і з такими ж інтонаціями, як колись по цьому ж радіо розповідали біографії революціонерів-ленінців. Це ж треба, подумалось, виявляється, вся ця машинка досі працює. Їздять кореспонденти з диктофонами, збирають інформацію, монтують і надсилають свої репортажі до столиці. Мені ж здавалося, що все це вже у далекому минулому, а все радіо робиться в одній кімнаті, де хлопчик біля мікрофона вмикає із комп’ютера музику, а у перервах між музикою читає з того ж комп’ютера новини і звідти ж вставляє рекламу. Аж ні! Зберегли добрі люди Українське радіо! Залишились редакції, студії, кореспонденти. Усі там отримують зарплату так як і багато років тому. Зарплату платить їм держава з наших з вами податків. Ну і хто після цього про цю державу по цьому радіо щось погане скаже? І не треба! Нехай залишається це радіо як цілодобова дитяча казка, в яку заздалегідь ніхто не вірить, але яку так приємно слухати, якщо вона гарно написана! І по грошах так само. Краще нехай платять зарплати кільком сотням замріяних кореспонденток у віддалених райцентрах, ніж сотням вгодованих охоронців, які супроводжують наших прем’єрів-президентів у їхніх поїздках країною. Чим возити Вітю чи Юлю по містах і селах, де вони розповідають казки, краще радіо нашому допомогти. По радіо казки хоч і фантастичні, але в основному правдиві. Хоча б з одного боку. А казки президентсько-прем’єрські на фантастику не тягнуть ніяк. Просто брехня. Тому буду і надалі слухати при нагоді Українське радіо. Поки вибори не почалися.
