Україна багата на таланти. Не вистачає музикантам лише популярності та грошей на її здобуття. Але є бажання займатися творчістю, віддано та цілеспрямовано. І не варто говорити, що їх потенціал менший за можливості столичних «зірок». У багатьох студіях звукозапису країни вже знайомі з неординарною творчістю Брунського, який манерою виконання нагадує Вітаса.
— Моя музична кар’єра починалася не в музичній школі, і декілька років тому почав приватно займатися із педагогами. За два роки приватного навчання я опанував сім років музшколи, оскільки займався шість днів на тиждень. Мабуть, це допомогло, адже при вступі на хорове відділення музичного училища я отримав відмінні оцінки. — І одразу потрапив в коло інтересів керівника камерного хору Олександра Тарасенка... — З першого дня навчання я працюю з Тарасенком і дуже задоволений, що мені поталанило співати у «Воскресінні». Я впевнений, що «Воскресіння» — це колектив вищої проби, є найкращим як у техніці виконання, так і в милозвучності. В цьому я переконався, перебуваючи з колективом на гастролях у країнах Європи. — Академічна музика та естрадна, як кажуть, дві великі різниці. Чи доводилось тобі робити між ними вибір? — Я завжди прагнув займатися естрадною музикою і хочу, щоб моя музична кар’єра була пов’язана саме з цим напрямом, хоча мені до сих пір пропонують піти оперною дорогою. Але академічна музика — це доповнення, яке дозволяє розуміти багато речей в сучасній музиці, котрій, на мою думку, не вистачає глибокого смислу пісень, певної вокальної манери виконання. Нині на естраді дуже мало індивідуальностей. — Чи доводилось тобі чути на свою адресу порівняння з співаком Вітасом? — Деякі мої слухачі кажуть, що ми навіть схожі глибоким сценічним образом, інтелігентністю. Але між нами є невеличка різниця: його високий голос — це штучно вироблена манера виконання, а у мене вона природна. Ображатися на порівняння я не хочу, Вітас — професіонал, яким незабаром хочу стати й я. — Які перепони можуть бути на шляху молодого виконавця? — Насамперед гроші. Мені вже пропонували «зіркову» кар’єру, залишилась дрібниця — знайти 200 тисяч доларів, саму цю суму мені назвали для «розкрутки». Звісно, таких грошей у мене поки що немає, але існують люди, котрі йдуть назустріч, всіляко допомагають. Зокрема, досить суттєвою є підтримка ВАТ «Рівнегаз» в особі директора Петра Дубаса та голови профкому Тамари Панкратової, за що я їм надзвичайно вдячний. Спонсорські гроші йдуть на запис моїх пісень — зараз я працюю над речами на латинські тексти ХІІІ століття та хочу записати альбом. — З ким із відомих музикантів тобі доводиться спілкуватися та працювати? — Записуюсь я на студії Сашка Невже «Nelly studio», декілька разів спілкувався із Степаном Гігою. Нещодавно на морі познайомився із Валерієм Меладзе. Такі знайомства музиканту просто необхідні.
