Результатом багаторічної роботи на закордонних заробітках у рівнянина Володимира стало відкриття власної справи у рідній державі. Залишитися у Чехії він не захотів, хоч йому і пропонували. Адже вважає, що там — на чужині — «ти будеш ніким і зватимуть тебе ніяк». Не спокусила його вищими зарплатами і можливостями й Росія, де чоловік теж чимало років пропрацював. Тож веде свій бізнес він в Україні, хоча й визнає, що за кордоном це робити набагато легше.
Як міліціонер став заробітчанином — Вперше до Чехії я поїхав у 1995 році, — розповів Володимир. - Я працював на той момент у міліції. Зарплата була маленькою. Зростали комунальні борги, пригнічувала безвихідь. Тож коли мене покликали на заробітки до Чехії, поїхав не роздумуючи. Вже у Празі вжахнувся зі свого вчинку: «Куди я потрапив?». Найтяжче на перших порах було подолати мовний бар’єр. Адже перші кілька місяців ніби розумієш, про що тебе запитують, а відповісти не можеш. Спочатку працював різноробочим на будівництві. Австрійська фірма викупила завод і реконструювала його під великий автосалон. А я маю дві спеціальності — будівельник та електрослюсар, які і ставали в пригоді. Чи не тяжко було? Коли над тобою стоїть наглядач з пістолетом в руках, легко бути не може. Тим паче, що мінімальна тривалість робочого дня сягала 12 годин. Жив спочатку на квартирі. Винаймав кімнату у Празі. Потім — у передмісті, в гуртожитку для українців. У кімнаті було до 30 осіб. Через те, що сусіди по кімнаті нерідко напивалися, часто не можна було виспатися. А робочий день починався з 6-ї години ранку. Потім працював на приватника. Робив бетонні вироби — колодязні круги, плити. Коли чех побачив, як я це роблю, скинув переді мною капелюх. Адже побачив, що не халтурю. Це вже була робота за більші гроші. І жив тут я у кращих умовах: у мами мого роботодавця. Мав у її будинку окрему кімнату зі всіма зручностями. Годували у приватника добре. Чеську кухню тепер знаю добре. Дуже смачна. Особливо сподобалася національна страва — кнедлики. І пиво чеське дуже хороше. Краще за українське. Я скуштував різні його види. Мову чеську вивчив поступово. І вже потім, коли повернувся й у Рівне чехи на відкриття пам’ятника Волинським чехам приїжджали, то міг вільно з ними спілкуватися.
Жодного разу поліція не зупинила, хоч був нелегалом Влаштуватися на роботу в Чехії нелегко. Якщо це робити без знайомих, за словами Володимира, то будеш за копійки працювати. Бували у нього моменти, коли хотілося йти здаватися в поліцію, щоб депортували, бо був без грошей, документів. Адже чинність закордонного паспорта сягала лише 30 днів, якщо був виклик. А за подальше перебування в державі загрожував штраф, якщо спіймають. — Мене жодного разу поліція не зупинила, хоч я був у Чехії нелегально, — усміхається Володимир. — Чомусь сприймали за німця. Щодо сприйняття чехами українців... Чехи не люблять хитрих, тих, хто хоче схалтурити. Таким можуть сказати зразу: «Завтра не приходь на роботу». Нерідко українців називали «русове прасе» — російські свині. Чому? Бо, приміром, деякі з них могли напиватися, гнути матюки, немиті, брудні ходити.
Здивувало, що не поступаються старшим місцем Володимир стверджує, що рівень культури у Чехії дуже відрізняється від українського. — Там тобі ніхто не нахамить, — пояснює він. — А коли повернувся в Україну, неприємно вразило, коли я пропустив жінку поперед себе в магазин, а вона грубо відштовхнула мене торбами і посунула. Ще за кордоном дуже впадає в очі чистота. У нас в автобусах на той момент був бруд такий, що, здавалося, не було де сісти, а маршрутки ще тоді не ходили. Дуже гарна, стверджує Володимир, у Чехії природа. Диких тварин можна спостерігати повсюдно. А якось він їхав в ожеледицю із чехом-товаришем на авто. І на дорогу вибігає дика коза, послизається і падає перед авто. — Я чеху кричу: «Стріляй дичину», — ділиться враженнями заробітчанин. — А він мені: «Ні. Не стрілятиму, бо штраф за це такий великий, що авто доведеться продати». А ось неабияк здивувало Володимира в Чехії те, що в метро ніхто не поступається місцем старшим людям. Там, за його словами, вважають, що всі люди рівні і раз ти заплатив за місце, то маєш право сидіти незалежно від віку.
Заробітчанство змінило світогляд Коли взимку в Чехії не було роботи, Володимир поїхав на заробітки в Росію. Працював нелегально у Санкт-Петербурзі на будівництві торговельного центру. — Росіяни до українців ставляться добре. Але вони дуже багато п’ють алкоголю. В Чехії, на мою думку, культурніше, ніж в Росії. А від України Росія відрізняється хіба зарплатами: вони набагато вищі. Де тут 50 доларів заробіток, там — мінімум 300. Звісно, що своїм громадянам росіяни платили вищі зарплати, ніж нам. За зароблене за кордоном Володимир придбав авто «Москвич», відкрив власну справу. Але не приховує, що за це довелося поплатитися здоров’ям: на тяжких роботах надірвав спину. Тож більше їхати з рідної держави не хоче. Ще, зізнається Володимир, перебування за межами рідної держави змінило його світогляд — каже, що почав більш відкрито дивитися на світ. Володимир вважає, що за кордоном легше починати бізнес, але їхати з України він більше не хоче: — У чеха знайомого цікавився, як часто їх перевіряє податкова інспекція. То він каже: «Скільки працюю, жодного разу не було перевірки». А в нас їх безліч, хоча й справно платиш усі податки. Мені пропонували залишитися в Чехії. Але я не захотів цього. Бо ти там ніхто і звуть тебе ніяк. Хоча якби зараз поїхав, то, може, й залишився. Бо там набагато легше починати бізнес, менше бюрократії, паперів. А ось в Росії — не залишвся б. Хоча там хто не лінується, може добре заробляти, і там більші можливості.
