Рівнянка Галина Бондарчук вирішила заздалегідь подбати про місце свого останнього спочинку, ще 15 років тому забронювавши місце на кладовищі «Нове» — поруч з могилою чоловіка, якого вона поховала у 1990 році. Кілька днів тому, прийшовши на кладовище, жінка мало не знепритомніла, виявивши на цьому місці могилу невідомої їй людини. Розповідає Галина Бондарчук:
— Поховавши чоловіка, я відразу ж звернулася до керівництва кладовища з проханням забронювати місце поруч з чоловіком. Мені порадили придбати в салоні-магазині спецкомбінату лавку і закопати на цьому місці. Мовляв, це буде гарантією того, що цього місця ніхто не зачепить. До 1997 року все було без змін. Я часто навідувалася на місце поховання свого чоловіка, доглядала за могилою. Деяку тривогу викликала поява нової могили поруч із заброньованим місцем, але не дуже перейнялася цим, оскільки була впевнена, що місця вистачить і мені. Аж ось кілька днів тому, прийшовши на могилу свого чоловіка, мало не знепритомніла — лавку викинули в міжряддя, а на тому місці поховали покійника, причому землею із свіжої могили було засипано могилу чоловіка. Я, плачучи, пішла до завідувачки кладовища Людмили Іванченко, а та заявила, що не знає, як так могло статися. Сказала: ви не хвилюйтеся, помрете — знайдемо місце на кладовищі й для вас. Тоді я звернулася до директора спеціалізованого комбінату комунально-побутового обслуговування Олексія Хмілецького. Він пообіцяв, що винних у тому, що сталося, буде покарано, могилу впорядкують і для лавки місце знайдеться. І запропонував два варіанти на той випадок, коли помру: зробити підкоп біля могили чоловіка або ж поховати з іншого боку. Але я на це погодитись не можу — не хочу лежати в болоті, адже поруч з тим місцем розташований водопровідний кран. Насамкінець пан Хмілецький зауважив, що відмітка в книзі — це ніякий не документ. Але я налаштована рішуче — піду скаржитися міському голові, а якщо й це не допоможе, то поїду на прийом до Президента України. Вимагатиму одного — нехай «чужого» покійника перепоховають, а заброньоване місце залишать за мною. За своє життя я втратила всі заощадження, пропали облігації безпроцентної грошової позики на авто, а тепер ще й украли місце на кладовищі. Як можна після всього вірити цій державі, чи не забагато всього для однієї людини?
