«Усе буде добре, чекай!» — такими були останні слова бійця Руслана Салівончика з позивним «Позитивчик»

«Хронологія мужності» — під такою назвою у Херсоні вийшла книга-реквієм, в якій розповіді про п'ятдесят бійців АТО, що віддали своє життя за незалежність України. Серед них — і розповідь про нашого земляка Руслана Салівончика, який загинув під Іловайськом.

Салівончик Руслан Сергійович народився 31 січня 1983 року в м. Костопіль Рівненської області. З 1998 року навчався в медичному коледжі у Костополі. В 2001 році вступив до Харківського національного університету внутрішніх справ, який закінчив у 2005 році в званні лейтенанта міліції. З 2005 року працював дізнавачем, слідчим Костопільського РВ УМВС України в Рівненській області, а з 2006 року — оперуповноваженим сектора карного розшуку Каховського РВ УМВС України в Херсонській області. Воював у складі батальйону спецпризначення «Херсон». Загинув при виході з Іловайська 29 серпня 2014 року. Указом Президента України № 838?/?2014 від 31 жовтня 2014 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Залишилися дружина і маленька донька. У 2012 році Руслан звільнився з органів внутрішніх справ, а в 2014-му, коли запалав схід України, знову поновився в званні капітана міліції і 25 червня був призначений на посаду старшого інспектора взводу № 4 батальйону спецпризначення «Херсон», у складі якого відбув у зону АТО. Боронив школи, охороняв адмінбудівлі в м. Іловайську Донецької області, брав участь у жорстоких боях, які точилися в місті. 28 серпня 2014 року він зателефонував дружині, що наступного дня разом з іншими бійцями залишають місто: «Нам дають коридор, я сам тобі зателефоную пізніше, все буде добре, чекай!». Це була остання звістка від нього… Почалися тривалі пошуки, дзвінки, невідомість. З кожною хвилиною у рідних згасала надія. Першого вересня батальйон «Херсон» повертався додому. В місті Каховка, де хлопці зустрілися з дружиною, розповіли, що Руслан загинув при виході з оточення від кулі снайпера. Загинув як герой, рятуючи інших бійців. Вони намагалися проїхати «коридором» і знаходилися в кузові вантажівки, коли раптом розпочався масований обстріл з боку ворога. Руслан миттєво скомандував товаришам: «Усім — із машини!», а сам так і не встиг вистрибнути з кузова, отримавши, як з'ясувалося потім, смертельне поранення… Рідні не могли повірити в це — жага Руслана до життя, його цілеспрямованість, внутрішня сила були несумісні зі страшною звісткою. Позивний «Позитивчик», який він обрав собі, коли їхав в АТО, повністю відображав йоги натуру. І хоча бійці запевнили дружину, що Руслан загинув, надія знайти його не згасала. Вона поїхала до Запоріжжя, Дніпропетровська… Знайшла його випадково — неправильно було вказано прізвище загиблого бійця. Останній прихисток Руслан знайшов на батьківщині, у Костополі Рівненської області. Руслан Салівончик завжди залишиться в пам'яті та серцях тих, хто його знав як людину, яка поклала на вівтар незалежності і цілісності Вітчизни найцінніше — своє життя. Він — справжній патріот, герой, а тепер ще й ангел-охоронець для маленької донечки, родини і своєї землі, за яку загинув…